Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Більш нічого розібрати він не зміг.
Раптом у замку заскреготів ключ. Тіурі відскочив. Двері відчинились і один із Сірих Лицарів — обличчя його було сховане — мовчки зазирнув до кімнати і зник, зачинивши двері. Знову стало чути голоси й бурмотіння.
Тремтячими руками Тіурі дістав листа. «Настав час прочитати його, — думав він, — і знищити, доки до них не потрапив. Навіщо ж іще я міг їм знадобитися?»
Юнак зламав одну з трьох печаток, але, почувши знову скрегіт ключа в замку, здригнувся, швидко підняв скатертину й заховав листа під неї. Коли лицар зазирнув до кімнати, юнак спокійно сидів у кріслі. Це був той лицар, що відрізнявся від попереднього суворим тоном та грубими манерами; певно, саме він допитувався про хлопця в монастирі. Увійшовши до кімнати, лицар швидко оглянув її, не звертаючи уваги на бранця. Серце Тіурі несамовито калатало, він не міг дочекатися, коли той піде. Чи він шукав щось? Чи просто перевіряв надійність в’язниці?
Лицар вийшов.
«Треба бути обережним, — подумав хлопець. — Якщо мене заскочать зненацька, лист може потрапити до них, а цього ніяк не можна допустити. Цікаво, наступного разу вони зайдуть учотирьох чи так і заглядатимуть по черзі? Усе-таки, мабуть, краще, якщо лист зникне.»
Кепсько, що з внутрішнього боку дверей немає жодних засувів.
З коридора все ще було чути гамір. Там що, уся їхня сіра компанія зібралася? Він витягнув листа й гарячково метикував: «Прочитати. А як потім знищити? Тут же немає вогню. Можна, звісно, розірвати на тисячу шматочків. У крайньому разі — з’їсти. Але спершу прочитати. Мерщій!»
Він зламав другу печатку. «Я мушу дізнатися, що в ньому, — думав він. — А якщо хтось увійде?.. Тоді все пропало. Знову якийсь шум! Третій, чи що, збирається увійти?»
Але третій лицар не з’явився. Тіурі оглянув меблі. А що як підсунути до дверей це важке крісло? Тоді ніхто не зможе увійти несподівано — і він встигне сховати листа. Юнак одразу взявся до здійснення свого плану, та крісло виявилося заважким. Не можна було шуміти, доводилося щохвилини зупинятися та дослухатися. З-за дверей все ще чулися голоси, але ніхто більше не заходив. Нарешті крісло було поставлене так, що воно підпирало двері. На крісло хлопець затягнув ще й невеликого столика та перевірив надійність цієї споруди. Він боявся, що надовго затримати тих, хто захоче увійти до кімнати, не вдасться, але зволікати вже не можна.
Юнак сів на підлогу і щойно зібрався зламати третю печатку, як у замку знову повернувся ключ. Хтось намагався відчинити двері і здивовано загорлав:
— Не відчиняється!
«Пізно!» — збагнув Тіурі.
— Гей, — волав той самий голос, — негайно відчини! — і, звертаючись до когось за дверима, додав: — Він не хоче нас впускати!
По дверях стукали, штовхали їх. Крісло здригалося. За мить вони будуть тут! Неможливо прочитати листа, вивчити напам’ять його зміст та знищити. Тіурі засунув листа під килим на підлозі, благаючи подумки, щоб вони не зазирнули туди. Потому він підвівся й, наступивши на місце, де лежав лист, став чекати, що ж буде далі.
Врешті-решт двері відчинилися. Стіл з гуркотом звалився з крісла. Лицар та двоє зброєносців увійшли до кімнати.
— Що кращ... — почав лицар і раптом замовк, немовби шкодуючи, що заговорив. Це був лицар з грубим голосом. Він повернувся і вийшов. Зброєносці стали по обидва боки від дверей, поклавши руки на ефеси мечів.
— Не переймайтеся, не втечу, — запевнив їх юнак. -Я знаю, що звідси не втекти. Якби ще знаття, чому я тут опинився!
Зброєносці не відповідали.
Невдовзі лицар повернувся з мотузкою і кинув її зброєносцям. Потім штовхнув крісло до великого стола, схопив Тіурі і жбурнув його в крісло. Кивком голови він підкликав зброєносців. Утрьох, мовчки, вони міцно прив’язали хлопця до крісла. Той не чинив опору, усвідомлюючи всю намарність таких спроб. З цими мовчазними сірими ворогами не поборешся. Навіть не посперечаєшся.
Його знову залишили на самоті — зв’язаного й безсилого. Листа з-під килима дістати неможливо. А втім, лицарі не шукали листа й не питали про нього. Що довше він міркував над цим, то більше дивувався.
Тіурі намагався поворухнутися — ні, неможливо. Вороги все зробили на совість. Він сидів безпомічний і бездіяльний, а час минав.
«Не можна гаяти ані хвилини», — казав Лицар з Білим Щитом.
Бранець у чужому замку, він сидів, не знаючи, яка доля чекає на нього попереду, утупивши погляд в те місце, де під килимом був захований лист.
Цей день, проведений у вежі, Тіурі з тремтінням згадуватиме як один з найважчих у своєму житті. Він ніколи не забуде, як сидів самотній, не маючи можливості поворухнутися, і думав. думав. Його посадили спиною до вікна, і лише рух сонячного променя по стіні вказував на плин часу. Іноді було чути шум дощу. Ніхто більше не заходив, голоси за дверима змовкли, а Тіурі не полишала та сама думка — лист. лист. Від знерухомлення тіло заніміло, а міцно зав’язана мотузка боляче врізалася в зап’ястки та щиколотки.