Стара хвороба

Юсуф повертів у руках фото, яке забрав у Зулейхи, і, ніби злякавшись, що його зіпсують, легким жестом кинув до шухляди.

— Це справді була дуже хороша, дуже чиста дівчина…

І поділився з присутніми ще кількома своїми спогадами.

Зулейсі поведінка Юсуфа здалася трохи дивною. Авжеж, усі книги, яких вона начиталася, всі люди, які її досі оточували, напоумили її так, буцім основне заняття в житті чоловіка — це спокушати гарних жінок, які тільки трапляються йому на шляху. У тому середовищі повсякчас широко вживалися загравання, флірти… Інколи, за надто великої різниці у статках, суспільному становищі, у віці чи ще в чомусь, усе відбувалося не так очевидно. Тоді це вважалося єднанням поглядів і почуттів, маскувалося під професійні симпатії, але все це робилося єдино задля того, щоб прикрити ті самі хтиві бажання. І те, що гордо називалося «вищим світом», було не чим іншим, як зручною ширмою, прикрасою для цієї гри.

Спершу Зулейха не бачила великої різниці між золотозубим мануфактурником з масним волоссям, який серед наївних дівчат містечка зажив слави донжуана, та Юсуфом. Їй здавалося, що цей гордовитий провінціал, що чваниться своїми грошима, освітою і походженням, обов’язково мусить залицятися до неї. Тільки цим його бажанням вона могла пояснити його поведінку. Він часто заходив до них за їхнього побуту в Силіфке, інший раз дарував їй через посильних букети квітів та кошики з виноградом, а під час різних конфліктів, на балах і весіллях завжди був при всім параді й орденах. Їй треба було тільки дочекатися слушної нагоди, аби сильніше дошкулити, допекти і таки присадити цього чванька, який, здається, склав надто високу думку про себе, вважаючи дівчину легкою здобиччю для себе.

Отож Зулейха не сумнівалася, що саме тому її й було запрошено у володіння Гьольюзю — нібито його сім’я уклінно просила.

Вона гадала, що там Юсуф нарешті покаже себе справжнім деребеєм: верхи на коні, з пістолетом при боці й хлистом у руці він, хизуючись, об’їжджатиме свої безмежні володіння, як принц невеликого королівства, а радісні натовпи слуг вітатимуть його, і вразить гостей блиском свого султанату. Проте нічого подібного не сталося.

Минуло вже багато днів, а Юсуф усе не виявляв жодних намагань зближуватися з нею. Здавалося, йому од того ні гірко, ні солодко. Цілі дні він проходжував своїми лісами й полями, очевидно, й гадки не маючи, що насправді йому годилося б тільки й мріяти про ту щасливу нагоду, щоб залишитися з дівчиною наодинці.

От і зараз він, анітрохи не соромлячись, показував їй портрет дівчини, яку колись кохав. Та ще й не боявся розповідати їй про це, вдаючись у найменші подробиці. Ніби говорив це не дівчині, а приятелю в невимушеній балачці.

Дивно, але саме це наразі збудило в Зулейхи довіру і симпатію до Юсуфа. Вона й собі вже почала прикипати душею й серцем до цих людей і поступово заприязнилася навіть із сестрами Юсуфа. Але нерозуміння між нею та Енісе-ханим тривало й далі. Літня жінка хоча й полюбила Зулейху всім серцем, усе ще трохи боялася її передових думок і, розмовляючи з нею, завжди здавалася схвильованою і зніяковілою, а іноді зовсім замовкала на півслові.