Стара хвороба
- Автор: Верховень В. M.
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5572-9
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Стара хвороба». Краткое содержание книги:
«Кохання — це стара хвороба, що залишилася в минулому», — так вважала юна турчанка Зулейха, що навчалася у французькому пансіоні Стамбула. І якщо треба вийти заміж із розрахунку, за бажанням батька, — в цьому немає нічого поганого. А щодо кохання, то у шлюбному контракті такої статті не передбачається. Однак з часом Зулейха зрозуміла, як вона помилялася. Проте було вже занадто пізно…
Обстановка кімнати робила її чимось схожою на сучасний салон, який чомусь спорудили на театральній сцені, чи то пак на контору. А ще вельми нагадувала Юсуфів кабінет у міністерстві в Силіфке. Тут так само були й сосновий письмовий стіл, і стілець-карусель, і ножиці для паперу та лінійки, марокканські фотелі й канапа. Він подбав навіть про маленький внутрішній телефон, щоб завжди можна було зв’язатися з кімнатою управителя чи конюхами.
Скрізь — на робочому столі, на стільці, — притиснуті дорогим прес-пап’є, щоб їх не порозкидав вітер, лежали плани, каталоги нових сільськогосподарських знарядь і ще бозна-які папери… Досвідченій людині відразу б упало в око два пласти одного життя, які так неймовірно щільно нашарувалися один на один у цій кімнаті. Та Зулейсі було байдуже до того, що все довкола аж кричало про господаря кімнати як невиправного кар’єриста. Навпаки — дівчині заімпонувало прагнення Юсуфа наслідувати все нове.
Хоча Зулейха вже доволі звикла до Юсуфа та його матері, все ж не поспішала надто наближатися до них. Як та цариця, що завжди тримає дистанцію між собою й почтом, усамітнившись, вона взялася розглядати фотокартки на стінах.
На одній з них укляклий перед батьком Юсуф перев’язував йому рану на зап’ястку. В мить, коли було зроблено знімок, вони обидва дивилися в камеру і сміялися. Юсуф, помітивши, що ця світлина зацікавила Зулейху, витяг із шухляди фотоальбом, аби показати й інші фотографії її батька.
Юсуф небагатослівно розповідав, гортаючи одну по одній сторінки альбому. І з цих кількох невиразних фраз в уяві Зулейхи склався справжній роман.
На одній зі сторінок виявилася тьмяна фотокартка дво- чи трирічної дитини. Юсуф спитав, показуючи на знімок пальцем:
— Знаєте таких?
— Ні.
— Погляньте уважніше.
— Звідки я можу знати.
— Це ж ви на ній.
Зулейха не могла пригадати цю фотографію. Можливо, після чергової битви її замовили у вуличного фотографа, щоб надіслати батькові. На голові в Зулейхи красувався величезний бант, одна панчоха сповзла на черевик, обличчя було нечітке: мабуть, вона крутнула головою, коли знімали. А може, вона плакала тоді…
Зулейха відвела погляд од світлини:
— А як вона потрапила до вас?
— Вона випала з книжки, яку мені дав ваш батько. А я потім якось усе забував віддати…
Зулейха не мала дитячих фотографій цього віку. На язик аж просилося: «Можна, я її візьму?» Та їй ніколи не подобалося просити про щось не те що у чужих, а й у найближчих людей, тому сьогодні навіть сама думка про це видалася їй осоружною. А ще вона не була впевнена, чи варто згадувати ті роки.
З наступних сторінок альбому випали ще дві фотографії. Юсуф підняв їх з підлоги і здивовано спитав:
— А вони як сюди потрапили?
Він кинув їх на стіл, щоб відтак прибрати в інше місце. Помітивши Зулейхину цікавість, він знову взяв їх і подав дівчині:
— Це я. Фото зроблено за рік до Світової війни.
Зулейха побіжно глянула на знімок і сказала:
— Дивно, хіба капелюхи тоді не були заборонені?[41]
— Були, але лише в нашій країні… Це знято у Франції…
— У Франції? То ви були у Франції?
— Так, трохи більше двох років.
— Але ви про це ніколи не розповідали.
— Певно, просто не було нагоди.
Зулейха здивувалася. Вона знала, як тим, кому довелося побувати в Європі хоча б проїздом, свербіли язики розповісти про свою подорож. А якби хтось із них прожив за кордоном два з гаком роки, балачкам, напевно, не було б кінця-краю. Їй здалося дивним, що Юсуф, завжди такий небайдужий до свого суспільного статусу, та й не від того, щоб похизуватися званнями чи орденами, цим чомусь не похвалився.
У кімнаті Юсуфа в окремому куточку було зібрано сувеніри з Франції. Там на полицях двох зсунутих докупи етажерок стояли французькі книги й журнали.
Серед книжок були хрестоматії для читання, граматики і словники для тих, хто вивчає іноземну мову. А ще наукові видання для масового читача, романи, куплені випадково в крамничках на станціях або пристанях.
І хоча частина книг ще навіть не розрізалася, нотатки олівцем на берегах деяких із них свідчили, що Юсуф над ними нівроку попопрів.
Юсуф зауважив, що гості зацікавились його книгами і виявив сердечну гостинність:
— Коли вподобали що-небудь, то, будь ласка, беріть… Хоч і всі… Мені вони вже ні до чого…
Зулейха вибрала кілька п’єс із ілюстраціями, щоб почитати перед сном, і спитала:
41
У 1925 році на засіданні Великих національних зборів Туреччини було ухвалено закон про обов’язкове носіння капелюхів і заборону фесок — обов'язкового головного убору для чоловіків в Османській імперії.