Сини змієногої богині
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Алгоритм
- ISBN: 978-966-03-7050-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сини змієногої богині». Краткое содержание книги:
І мова йде лише про тих богів, які вціліли, збереглися в історії людства, не загубилися в пітьмі віків, не зникли разом із своїми творцями, не вивітрилися з пам’яті народної, адже тоді – на зорі людства – історія ще була надто короткою. (Знову ж незаперечна істина: боги смертні – як і всі інші, прості й пересічні, ті, хто й створив богів. Як сказано в одній з «Упанішад»,[16] боги помирають скрізь і всюди. Разом з народами чи племенами, що їх породили, адже їхня опора, місце їхнього перебування – серця, пам’ять, душі і розум людей.)
Образи богів іноді міняються, одні після першотворення застигають навічно, наче в камені, з якого вони здебільшого й витесані, інші ж розвиваються, набувають нових рис і властивостей (разом з розвитком народу, що їх створив), треті – зникають. Як непросто нам тепер збагнути тих людей, які пішли в небуття, так непросто нам збагнути і їхніх богів – адже як проникнути в духовний світ тих, кого вже немає на землі? А ми нині вже представники зовсім іншої цивілізації, відмінної від їхньої, навколо нас зовсім інший світ і наші знання, дякуючи наукам, надто відрізняються від того, що було відомо первісним людям. Хоча в розумовому відношенні – якщо не брати до уваги досягнення науки і техніки, що їх ми не завжди здатні усвідомити й збагнути, – ми в принципі недалеко відійшли від своїх праотців, від первісних людей. А якщо й відійшли, – зіронізував один з дослідників цього питання, – то невідомо ще в який бік… Гм…
Судячи з творів мистецтва, засобів праці, що збереглися, інтелектуально і психологічно пралюди не дуже від нас відрізняються (маються на увазі кроманьйонці), а де в чому вони нас і перевершували.
У всіх народів існували (і нині існують) казки про перетворення людей у тварин і навпаки. Тварини в таких казках неодмінно мають людські риси – анімізм. Іноді ця пара – тварина і людина – поєднуються в міфах в одній іпостасі. Так виникли звіроподібні люди або – людиноподібні звірі. (Перші прообрази майбутніх богів.) Це ми сьогодні скептично ставимося до таких творінь (звіролюди, людиноподібні звірі), а в прадавнину, як світ був ще незбагненним і лякливим, наші прапращури таким чарівним казкам ого як вірили!
Перетворюючись (у міфах, ясна річ) у звірів чи птахів, людина (здебільшого це першопредок) здобувала нові, не властиві їй раніше можливості і якості (неймовірна, наприклад, сила тощо) і в той же час залишалася людиною. Тільки ще могутнішою, грізнішою і страшнішою, такою, яку співплемінникам не просто було подолати. Так вважали туземні мисливці Африки, Південно-Східної Азії, Австралії, Південної Америки, Сибіру… До речі, в Сибіру існували легенди про людину-оленя, а в Австралії про людину-кенгуру, в Африці вірили в людину-леопарда. Тож не дивно, що тотемічні першопредки австралійців уявлялися одночасно і людьми, і тваринами (іноді рослинами). Це були кенгуру-люди чи люди-кенгуру.
В первісних племен (власне, в їхній уяві) існувала людина-мамонт (збереглися такі наскельні зображення) і людина-бізон, людина-ведмідь і людина-олень. Словом, в уяві людини кам’яної доби (та й пізніших часів) – це був узагальнений образ Великого Мисливця, надлюдини і надзвіра. Себто божество полювання. Як водночас і символ єдності – що було важливо – людини з природою.
Так виникли боги і божества.
Тож і не дивно, що в Давньому Єгипті, наприклад, перші боги були напівлюдьми, напівтваринами. Це хоча б бог Гор (Хор) у вигляді людини з головою сокола і розпростертими крилами. Звіроподібну голову мав і Осиріс – бог мертвих і водночас родючості, тісно пов’язаний з теологічним тлумаченням єгиптян, з уявленням про царя. А ось інший бог і покровитель померлих Анубіс зображувався в образі шакала (або з головою шакала, іноді собаки). Хопі, бог Ніла – це людина з баранячою головою, Себек – бог води і розливів Нілу – з крокодилячою, богиня Хатор (Хатхор) – з головою корови. А згадаймо сфінксів – левів з людськими обличчями. (Між іншим, за віруванням давніх єгиптян душа людини (її звали Ба) уявлялась неодмінно у вигляді птаха з людським лицем.)
Грандіозні крилаті бики Ассирії з людськими головами звалися шеду. Це були стражі царських чертогів, які охороняли їх від ворогів – видимих і невидимих. Зображувалися вони у високих тіарах із занозистими, гордовитими і зарозуміло-пихатими лицями, з очима, що люто виблискували, з великими бородами і кожний такий людинобик мав аж п’ять ніг – гроза грозою!
Взагалі боги Ассирії здебільшого мали людські голови, тулуб лева, крила птаха, а на животі – зміїну луску. Головний бог Мардук теж був крилатим биком з головою людини і зміїною лускою.
16
«Упанішади» (санскр. таємне знання) – індійські прозові й віршовані, релігійно-філософські трактати; частина ведичної літератури. Виникли приблизно в VII–III ст. до н. е.