Сини змієногої богині

Курган звідтоді знаний ще й тому, що то виявилося одне з небагатьох скіфських поховань, здійснене у дерев’яній колоді, що правила за труну-домовину. (Колоду, видовбану зсередини, слов’яни споконвіку використовували як вулик, човен, ночви і т. ін. А ще у ній ховали небіжчиків – в давні часи колода була попередницею домовини. На колодах біля дворів сиділи вечорами з сусідами, колодки відігравали й роль дерев’яних кайданів, які в старовину надівали на ноги, руки, шию заарештованого, диба.)

Висота кургану була трохи менше метра, діаметр – 30 м. У насипі – залишки тризни. По кіммерійцю і по скіфу. Основне поховання – кіммерійське. Ясно, що він пішов раніше на той світ – може, скіфи його і вбили? А ось скіфа поховали – підховали – в чужій могилі. Впустили його в кіммерійську, аби не мати мороки з насипанням нової. Мовляв, помиряться на тім світі, свої ж, як кажуть, люди. Поховали в овальній ямі з дерев’яним перекриттям. Скіф упокоївся у видовбаній колоді на спині, на ньому – платівчастий обладунок, що складався з панцира, штанів та шолома. Біля колоди поклали два списи, сагайдак, фібулу, дерев’яну чашу із золотими обкладками, аби колоднику було з чого на тім світі пити (а втім, у пізніші часи, вже на Русі колодником називали арештанта, в’язня у колодках). А ще поклали меч у золотих піхвах, бляшку у вигляді жука скарабея… Жаль, що спільну могилу кіммерійця та скіфа розкопали – хай би земля їм була пухом!..