Сини змієногої богині
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Алгоритм
- ISBN: 978-966-03-7050-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сини змієногої богині». Краткое содержание книги:
З кіммерійцями трудно було воювати арміям інших держав, тож і враження вони справляли своїм нашестям, як грізні північні кочівники, що невідомо звідки взялися. І досі вчувається в промовах біблійних пророків непідробний жах:
«Ось іде народ з північної країни… держить лук і короткий спис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях, вишикувалися, як одна людина… Народ здалеку… народ давній, мови якого ти не знаєш (а ми й поготів. – В. Ч.)… сагайдак його, як відкрита домовина, всі вони люди хоробрі… Він зжере твоє жниво і хліб твій, знищить синів і дочок твоїх, зжере овець і корів твоїх, зжере виноград твій і смокви твої і зруйнує мечем міста твої, на які ти покладаєш надію!» (Жах, жах! Вже з цих емоційних характеристик видно, як образно відображені характер і природа вторгнення кочовиків та його спустошливі наслідки, що, звичайно ж, сприймалися як «божа кара»).
Одне відомо достовірно: кіммерійці – перший народ Східної Європи, ім’я якого було зафіксоване у різних писемних джерелах і дійшло до наших днів. Щоправда, ми не знаємо – і вочевидь вже ніколи не знатимемо, – як же самі себе називали кіммерійці? Дехто із вчених упевнений, що цей народ, який наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття до н. е. населяв Північне Причорномор’я (це так) – найдавніший з відомих під своєю власною назвою… А ось чи насправді під своєю назвою – це питання ще відкрите. В крайньому разі, дискусійне, адже за самоназвою вони могли зватися і якось зовсім по-іншому. (Не забуваймо, кіммерійцями їх називали греки.)
Навіть у наш час подібних прикладів скільки завгодно. Ось хоча б деякі з них. В алеутів самоназва – унанган, у грузинів – картвелі, азербайджанців – азербайджанлилелар, албанців – шкіптар (в однині), в’єтнамців – в’єт, афганців – паштани (і зовсім, як бачимо, не схожа самоназва з офіційною назвою), вірменів – хай, в ескімосів – інуїн, югит, що перекладається просто: люди, казахи – казах (за цим принципом киргизи – киргиз, узбеки – узбек, монголи – монгол, таджики – таджик, турки – тюрк), у китайців самоназва – хань, у молдаван – молдовень, румуни – роминь, тувинці – тува, множина – тивлар (застарілі назви – сойони, сойоти, урянхайці, танутувинці), угорці – мадьяри, фінни – суомалайсет, цигани – рома. Не кажучи вже, що скіфи (грецька назва) називали себе сколотами. То чому ті, кого греки звали кіммерійцями, не могли себе називати якось по-іншому? А ось знати це (яка у них була – якщо була – самоназва) нам не дано.
Із найновіших прикладів. У колишньому Радянському Союзі штучно, але архіпосилено робили (ліпили, створювали силоміць) якихось ледь чи не міфічних радянських людей (теж із розряду самоназв). Слава Богу, хоч у США, де діє сенат – верхня палата парламенту – не додумалися творити… сенатський народ. Чи у Німеччині, де одна з палат має назву бундесрат, не додумалися творити народ з відповідною назвою!
Геродот запевняв, що буцімто все кіммерійське населення залишило Причорномор’я і скіфи зайняли спустілу країну – це явне перебільшення «батька історії». Ніхто скіфам на блюдечку не підносив спорожнілу країну. Та й частина кіммерійців все ж залишилася на місці, в рідних степах навіть і після приходу туди скіфів. З роками кіммерійські покоління – ті, які залишилися, – були асимільовані скіфами і… і зникли, розчинившись у масі чужого народу. На жаль. І планета Земля втратила ще один народ – Боже, скільки вона втратила за тисячоліття народів і племен! А скільки ще – не доведи Господи, втратить за наступні тисячо– і тисячоліття?! А друга частина кіммерійців, та, що, не змирившись із зверхністю скіфів у їхніх степах, пішла геть, то… Вона розбрелася по світу і розчинилася серед тамтешнього люду. В тім числі й серед народів Передньої Азії. Асимілювавшись, теж зникла з лиця землі. Як кажуть: не вмер Данило, так болячка задавила.