Сини змієногої богині
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Алгоритм
- ISBN: 978-966-03-7050-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сини змієногої богині». Краткое содержание книги:
В лісостеповій зоні Середнього Подніпров’я, в Лівобережному лісостепу, на нижньому Сеймі, в середніх та верхніх течіях Сули, Псла, Сіверського Дінця теж жили скіфи і теж хлібороби, тільки звали їх чомусь не орачами, а – землеробами. (Геродот: «А як перейти Борисфен, то зразу ж перша від моря лежить Лісиста (країна), а від неї вгору живуть скіфи-землероби. Ті греки, що живуть над рікою Гіпанісом, називають їх борисфенітами, а самі себе ольвіополітами. Ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантикап; а на північ треба пливти Борисфеном (вздовж їхнього боку) одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги, народ своєрідний, не скіфський. Далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки відаємо, немає ніякого народу».) Скіфи-землероби, зрозуміло, що теж хліборобські племена політичного об’єднання царських скіфів, але не місцеві, а найпевніше при5йшлі, близькі етнічно й культурно до кочовиків, себто іраномовні скіфські племена, котрі жили вперемішку з аборигенним людом і теж вирощували золоту пшеницю, і теж возили її на продаж до греків. Разом з праслов’янами, скіфами-орачами та іншими осідлими племенами, зайнятими мирною працею, вони поклонялися богу сонця Гойтосіру, без якого неможливо виростити хліб, тож йому, Гойтосіру, вони молилися щоденно, а зустрічаючись, неодмінно статечно проказували: «Слава Гойтосіру!»
Що ж до скіфів-кочівників, які мешкали, згідно з Геродотом, у пониззі Дніпра, але вище Полісся, їхні межі із скіфами-землеробами, північні й східні кордони, невизначені. А далі взагалі в описах Геродота чіткість і ясність зникає.
«На схід від цих скіфів-землеробів, за рікою Пантикапою, мешкають вже скіфи-кочівники, які нічого не сіють і не орють… ці кочівники на схід займають область на 14 днів шляху, що простягається до ріки Герра. По той бік Герри знаходяться так звані царські володіння і живуть найкращі, найчисленніші скіфи, які вважають інших скіфів своїми рабами. Місцевість, що її вони займають, простягається на південь до Таврики (це країна таврів), а на схід до рову, який викопали потомки сліпих… і до торжища при Меотійському озері, що називається Крменами».
Далі ще розпливчастіше, і сьогодні немає за що вхопитися, тож і кордони між скіфами-землеробами та царськими скіфами все ще невизначені. І не тільки в Придніпров’ї. Взяти хоча б Крим. На думку одних дослідників, там жили царські скіфи, інші певні, що кримські степи – це землі скіфів-кочівників. Зрештою, є думка, що західну частину Криму займали скіфи-кочівники, а східну – в тім числі й Кримський півострів – царські. Хоча Геродот відносно Криму чітко зазначає, що це була земля царських скіфів. (Там відомо кілька багатих поховань V – ІV ст. до н. е., що по облаштуванню нагадують царські могили. Можливо, там ховали власне не самих царів, а простих вихідців із племен царських скіфів.)
А ще Геродот згадує в своєму описові «Скіфії» каліпідів (погречені скіфи), алазонів («Вони, каліпіди, й інші далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алазонів скіфи-орачі… Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля…»).
А ще «батько історії» згадує «на північ од царських скіфів» меланхленів, запевняючи, що це чужий, не скіфський народ, «вище ж меланхленів простягаються болота й пустеля, скільки (лише) знаємо».
За Танаїсом, за землями савроматів край займають будини, за ними – традиційна пустеля. За тією пустелею, «якщо взяти трохи на схід, живуть фісагети, своєрідний і численний народ; вони промишляють ловами. Одразу ж за ними, в тому ж краю, інший народ, що зветься їрки. Вони також живуть із ловів, а організовують їх у такий спосіб: вилазить такий (ловець) на дерево – а їх густо в усьому краю – кінь же, вивчений, лежить на череві, щоб був нижчий. Напоготові є й пес. Коли він (ловець) забачить з дерева звіра, то відразу стріляє в нього з лука, сідає на коня й доганяє, а пес біжить слідом. Од них далі на схід інші скіфи, що віддалилися від царських скіфів і прийшли в цю країну.