Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Лавро, — сказав Енґус, пропихаючи свою велику червону голову до магазину, — ви — не божевільна.
— Це витівки того дивака, Велкіна, — грубувато сказав Смайз. — Я вже кілька років не бачив його, та він постійно докучає мені. За останні два тижні п’ять разів підкидав листи до мого помешкання, і я навіть не можу з’ясувати, хто ж їх залишає, хіба що особисто Велкін. Швейцар присягається, що не бачив нікого підозрілого, а тепер ось цей дивак приклеює ледь не некролог на вітрині кондитерської, в той час, коли всередині є люди…
— Цілком правильно, — скромно відповів Енґус, — коли люди в кондитерській сидять і п’ють чай. Гаразд, сер, я запевняю вас, що ціную ваш здоровий глузд, з яким ви перейшли до суті справи. Про інше ми зможемо поговорити згодом. Цей бовдур не міг утекти надто далеко. Присягаюся, що цього паперу тут не було, коли я востаннє підходив до вітрини, а це було десять чи п’ятнадцять хвилин тому. З іншого боку нам не вдасться його наздогнати, тому що ми не знаємо, в якому напрямку його шукати. Якщо ви послухаєте моєї поради, містере Смайз, то якнайшвидше віддасте цю справу в руки якогось детектива, найкраще приватного. Я знаю одного надзвичайно спритного приятеля, котрий візьметься за цю справу. Якщо їхати автом, то будемо в нього хвилин через п’ять. Його звати Фламбо, і хоча його молодість була трохи неспокійна, тепер він абсолютно чесний чоловік, а його мозок — на вагу золота. Він живе на Лакнав-Меншинз, в Хемпстед.
— Це дивовижно, — сказав малий чоловічок, вигинаючи свої чорні брови. — Я живу на Гімалая-Меншинз, за рогом. Можливо, ви б могли поїхати разом зі мною? Я зайду до свого помешкання й заберу ці дивні листи від Велкіна, а ви тим часом побіжите за вашим другом-детективом.
— Ви дуже люб’язні, — ввічливо завважив Енґус. — Що швидше ми почнемо діяти, то краще.
Обидвоє з імпровізованою шляхетністю попрощалися з леді й застрибнули в малий автомобіль. Коли Смайз увімкнув швидкість і вони повернули за ріг, Енґус із посмішкою поглянув на гігантську рекламу «Безмовної прислуги Смайза». Там була зображена величезна лялька без голови, котра тримала баняк, а внизу — напис: «Кухарка, котра ніколи не буркоче».
— Я використовую їх у себе в помешканні, — сказав чорнобородий коротун, сміючись, — частково для реклами й частково для справжньої зручности. Чесне слово, всі оці великі механічні ляльки справді можуть принести вугілля або вино, або розклад руху швидше, ніж будь-який живий слуга, котрих я знав, тільки якщо ви не помилитеся в натисканні кнопок. Та я ніколи не заперечуватиму, в цієї прислуги також є свої недоліки.
— Справді? — промовив Енґус, — є щось, чого вони не вміють?
— Так, — холодно відповів Смайз, — вони не можуть сказати мені, хто підкидає ці листи до мого помешкання.
Автомобіль цього чоловіка також був малий і швидкий, як і його власник. Це був винахід Смайза, так само, як і домашня прислуга. Якщо він і був рекламним шарлатаном, то єдиним, хто свято вірив у свої вироби. Відчуття деякої крихітности й польоту зростало в міру того, як вони мчали довгою білою вулицею, минаючи повороти в блідому, але ще ясному передвечірньому світлі. Потім повороти стали ще крутішими й запаморочливими, вони піднімалися ніби по спіралі, як кажуть прихильники новітніх релігій. І насправді опинилися в тій частині Лондона, де вулиці настільки ж круті, як і в Единбурзі, а може, й живописніші. Підйом за підйомом, і особлива вежа, куди вони прямували, вивищувалася над ними, ніби єгипетська піраміда, позолочена промінням заходу сонця. Коли повернули за ріг і заїхали на вулицю, котра була вигнута півмісяцем і називалася Гімалая-Меншинз, все змінилося настільки раптово, ніби перед ними відчинилося вікно. Навпроти будинку, з іншого боку дороги, котра була викладена гравієм і нагадувала півмісяць, вони побачили кущі, схожі на огорожу саду, а нижче виднілася смуга води, щось на кшталт штучного каналу, котрий нагадував рів, що оточує фортецю. Коли автомобіль проїхався по дузі, вони помітили на розі чоловіка, який продавав смажені каштани, а далі, на іншому кінці дуги, Енґус зауважив тьмяно-синій одяг поліцейського, котрий повільно походжав вулицею. Окрім них, у цій приміській глушині не було ані душі, та Енґусові чомусь видалося, що вони відображають безмовну поезію Лондона. У нього з’явилося відчуття, ніби вони — герої якоїсь історії.