Донька пастора
- Автор: Оруэлл Джордж
- Год: 2021
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7585-31-1
- Переводчик: Марія Головко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Донька пастора». Краткое содержание книги:
Так би й не побачила Дороті у своєму житті нічого, окрім маленького англійського містечка, без жодних перспектив бодай колись змінити чи навіть розірвати осоружне коло свого не надто радісного життя, якби не дивна випадковість, яка вириває її із цієї сірої одноманітності і жбурляє у вир геть іншого життя — тяжкого, химерного, виснажливого, але такого справжнього...
У романі «Донька пастора» Орвелл розмірковує про життя без вибору, про безвихідь, коли страх того, що нічого й ніколи не зміниться, співмірний страхові змін, врешті-решт про те, що, опинившись на волі, колишні ув’язнені часто знову прагнуть повернутися до в’язниці одноманітної напередвизначеності, бо, окрім усього, справжня свобода ще й має властивість лякати.
РУДИЙ [співає]: Молода пара радісно крокує... Ну, слава Богу! Жид іде! Зараз буде безплатний банкет!
МІСІС БЕНДІГО: Давно пора.
ЧАРЛІ: А чого вони тебе турнули, панотче? Звична історійка? У спідницях дівчат-хористок заплутався?
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Тебе тільки за смертю посилати! Давай уже, хутчіш наливай, поки мені язик з рота не вивалився.
МІСІС БЕНДІГО: Посунься, Татуню! Ти прямо на мою пачку цукру всівся.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Які там дівчата! Одні лиш хижачки у фланелевих панталонах, що полюють на неодружене духовенство. Церковні курки, прикрашальниці вівтарів, полірувальниці підсвічників і старі діви, які з кожним роком стають усе кістлявіші та все відчайдушніші. У тридцять п’ять в них ніби особливий демон вселяється.
ЖИД: Старе стерво не захотіло дати мені кип’ятку. Довелося випросити грошей в одного багатого франта, щоб заплатити їй пенні.
ХРЮКАЛО: Ага, розказуй, розказуй! Мабуть, сам по дорозі прикладався.
ТАТУНЬО [висувається з пальта]: Що, чаюємо? Я б не відмовився від чаю. [Злегка відригує.]
ЧАРЛІ: Знаю я таких, цицьки у них висять, як ремінь для бритви.
ПРОНОЗА-ВАТСОН: Не чай, а якась бурда. Та все одно це краще за какао в тюрязі. Дай-но чашку, братику.
РУДИЙ: Пождіть, я ще зара банку з молоком продірявлю. На «гаманець або гроші» в одного взяв.
МІСІС БЕНДІГО: Агов, не налягайте так на цукор! Не ви ж його купляли!
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Цицьки висять, як ремінь для бритви. От спасибі, насмішив. У «Піппінс віклі» неабияк роздули цю історію. «Таємний роман зниклого каноніка. Інтимні одкровення». А ще відкритий лист у «Джон Булл»: «Пройдисвіту в сутані пастиря». Шкода, мені мали дати підвищення. [До Дороті.] Родинні перипетії, якщо ви розумієте, про що я. По мені, мабуть, не скажеш, але колись цей нікчемний зад м’яв плюшеві подушки на соборній катедрі.
ЧАРЛІ: А ось і Флоррі. Я так і думав, що вона припреться, як тільки ми чай заваримо. Ох і нюх у цеї дівки!
ХРЮКАЛО: Ех, знов я на розливі. [Співає.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Бідолашна геть головою не думає. Пішла б повертілася біля Пікаділлі, то й заробляла б по п’ять бобів щоночі. Який їй резон стирчати тут, на Площі, поміж жалюгідних старих волоцюг?
ДОРОТІ: Це молоко добре?
РУДИЙ: Добре? [Приставляє рота до однієї з дірок у банці і дує. З протилежної дірки витікає липка сірувата рідина.]
ЧАРЛІ: Тобі що, удача всміхнулася, Флоррі? Хто той франт, з яким я тебе щойно бачив?
ДОРОТІ: На ньому написано: «Не для дітей».
МІСІС БЕНДІГО: А ти що, в біса, дитина? Тут, любонько, можеш забути про свої букінгемські манери.
ФЛОРРІ: Кавою й сигареткою пригостив — ото й усе, скупердяй бісів! Це у тебе там чай, Рудий? Ти завжди був моїм улюбленцем, Рудько.
МІСІС ВЕЙН: Нас тут тринадцятеро зібралося.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ: Вечерю тут навряд чи подаватимуть, так що можете не переживати.
РУДИЙ: Леді та джентльмени! Чай подано. Готуйте чашки!
ЄВРЕЙ: Хай йому біс! Ти мені навіть половини кружки не налив!
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Що ж, удачі всім нам і кращого нічлігу на завтра. Я б з радістю в якійсь церковці подрімала, але ж ті гади не пускають, бояться, що вошей їм натрушу. [П’є.]
МІСІС ВЕЙН: Я, звісно, звикла чай по-інакшому розпивати, та що поробиш... [П’є.]
ЧАРЛІ: Ет, нічогеньке пійло. [П’є.]
ГЛУХИЙ: Цілі зграї довгохвостих папуг обліпили кокосові пальми. [П’є.]
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ:
[П’є.]
ХРЮКАЛО: От і все, до п’ятої ранку чаю більше не передбачається. [П’є.]
[Флоррі виймає з панчохи поламану магазинну сигарету і випрошує сірника. Чоловіки, окрім Татуня, Глухого і містера Толлбойза, витрушують підібрані з землі недопалки та роблять з них самокрутки. Курці простягаються на лавах, на землі або ж спираються на парапет, й у туманних сутінках, ніби сузір’я, спалахують вогники сигаретних бичків.]
МІСІС ВЕЙН: Ох, як добре! Горнятко чаю славно зігріває. Хоча мені дещо незвично чаювати без чистої скатертини на столі, як я ото звикла, і без вишуканого порцелянового сервізу, який мама завжди виставляла, і, звісно ж, чай у нас завжди був найвищого ґатунку — «Піко Пойнтс», по два дев’ять за фунт...
РУДИЙ [співає]:
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає на мотив гімну «Німеччина, Німеччина понад усе»]: Нехай квітне аспідистра[54]...
ЧАРЛІ: І давно ви, хлопці, в Коптильні?
ХРЮКАЛО: Завтра я такий рейд влаштую по цих пивницях, що вони не знатимуть, куди й діватися. Хай там як, а грошей нашкребу, навіть якщо доведеться усе догори ногами перевернути.
РУДИЙ: Три дні. Із самого Йорка перли, пів дороги спали просто неба. Ледь дуба не врізали!
ФЛОРРІ: Рудий, любчику, а чаю зовсім лишилося? Ні? Ну що ж, тоді я пішла, усім па-па. Побачимося завтра вранці біля Вілкінса.
МІСІС БЕНДІГО: От шльондра безсоромна! Надудлиться чаю — і поминай як звали, навіть дякую не скаже, на секунду зайву не затримається.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Холод? Ох, ще й як. Скільки разів доводилося спати просто неба у високій траві, коли навіть накритися нічим, а клята роса залила все довкола, так що зранку вогонь чорта з два розведеш, а як хочеш чогось теплого попити, то хіба йди в молочаря випрошуй. Частенько так бувало, коли ми з Майклом вешталися дорогами.
МІСІС БЕНДІГО: І з чорномазим піде, і з китайцем, брудна корова.
ДОРОТІ: І скільки ж вона отримує за раз?
ХРЮКАЛО: Шестипенсовик.
ДОРОТІ: Шість пенсів?!
ЧАРЛІ: Це ще багато. Вона й за цигарку до ранку може.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Я ніколи менше шилінга не брала, ніколи.
РУДИЙ: Ми з Жидом раз на кладовищі ночували. Прокидаюся я, значить, вранці і бачу, що лежу на чиїйсь могилі.
ЖИД: На ній м’ясця щось малувато.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Якось ми з Майклом у свинарнику спали. Тільки поткнулися туди, а Майкл як закричить: «Матір Божа! Тут свиня!» — «Та нехай собі буде! — кажу я. — Зігріє нас серед ночі». Отож заходимо ми досередини, а там стара свиноматка на боці лежить і хропе, як трактор. Я до неї тихенько підсунулася, обійняла руками, і цілісіньку ніч вона мене гріла. Нам і гірші нічліжки траплялися.
ГЛУХИЙ [співає]: Кошик мій кошик...
ЧАРЛІ: Бачите, як наш Глухий завів? Каже, дзижчання саме з горла так і лізе.
ТАТУНЬО: Коли я був пацаном, ми не давилися одними бутербродами з чаєм. Харчі у нас були добротні, а не це сміття. Рагу з яловичини. Кров’яна ковбаса. Пельмені з м’ясом. Свиняча голова тушкована. За шість пенсів на день відгодовувалися, як бійцівські півні. Вже п’ятдесят років я бродяжу. Чого я тільки не робив: картоплю копав, горох збирав, за вівцями окітними глядів, ріпу рвав. Спиш на мокрій соломі і навіть раз на рік черево не наб’єш. Ех! [Залізає назад у пальто.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: А який мій Майкл сміливий був. Ходив, куди хотів. Скільки разів ми залізали до порожнього будинку, вибирали найкраще ліжко і вкладалися спати. «В інших людей є дім, — казав мій Майкл. — То чому в нас не може бути?»
РУДИЙ [співає]:
53
Рядки з 119-го сонета Шекспіра (пер. Д. Паламарчука).
54
«Нехай квітне аспідистра» (1936 р.) — назва роману Джорджа Орвелла.