На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Спочатку Федя витяг дві банки консервів і пачку галет, потім светр, сірники, рушник, чотири пачки концентратів, червону майку, барометр… Нарешті — електричний ліхтарик, ножик, коробку ментолових цукерок, кусок суничного мила й альбом з фотографіями.

Кудряш простяг майку Ніангу й сказав просто;

— На, одягни… Дарую тобі.

— О, що ти! Що ти! — жахнувся Ніанг. — Мені не можна… Я негр і не маю права носити таку гарну сорочку.

— Дурниці! — вигукнув Федя. — Носи й нікого не бійся. — ї він натягнув майку на отетерілого від радощів хлопчика.

Проте Кудряшеві цього здалося не досить. Трохи повагавшись, він зняв із себе половину значків і начепив їх на груди Ніанга.

Чорний хлопчик весь аж сяяв від щастя. Він тільки те й робив, що любовно погладжував блискучі значки та причмокував губами.

Федя сховав у рюкзак свої речі й продукти, лишивши на столі дві пачки концентратів з гороховим супом і журавлиновим киселем, банку рибних консервів “В’язь у томаті”, галети й коробку цукерок. Електроліхтарик і ножик він поклав до кишені, а барометр повісив над ліжком.

Захопивши з собою концентрати, хлопчики подалися до камбуза. Надходив час обідати, і Габріель тупцював біля казана, готуючи якусь юшку. Важкий дух тухлого м’яса змушував відвертати носа, та кока це не турбувало. Щось стиха мугикаючи, він різав м’ясо здоровенним ножем. Руки в сп’янілого Габріеля тремтіли, і шматки м’яса падали прямо на палубу. Тоді він піднімав їх і, витерши об свій брудний фартух, кидав у казан.

Федя відчув, як до горла йому підкочується блювота, коли вгледів цю картину… Мимохіть у пам’яті спливла рідна домівка, чиста світла кімната, в якій він щоранку прокидався від солодкого сну… Дзвонить будильник. Чверть на восьму. Федя зіскакує з ліжка, вмикає радіо й починає робити зарядку… Як чудово потім підставити спину під холодний душ і насухо витерти тіло волохатим рушником! Відчуваєш себе свіжим, бадьорим, сповненим сил… А там уже мама приготувала сніданок — його, Федині, улюблені пиріжки з яйцями й цибулькою плавають у маслі на сковорідці. Поряд стоїть чашка гарячої кави… В хлібниці — запашні ванільні сухарики. Він швидко з’їдав їх, а потім довго сперечався з мамою, відмовляючись від бутерброда з ковбасою, який вона настійливо намагалась покласти йому в портфель. Той бутерброд потім, під час великої перерви, був йому як знахідка… Та ось скінчилися уроки. За п’ятнадцять хвилин він уже вдома. На столі записка іспанською мовою (ото ще мама! Вона завжди зверталася до нього по-іспанському): “Обід у холодильнику. Обов’язково розігрій його… Не забудь закрити газ. Я повернуся пізно. Цілую. Мама”.