На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
Невисокі хвилі, злегка погойдували “Улюбленця Нептуна”. Корабель спав, тільки вахтенні не дрімали, через кожні півгодини відбиваючи склянки.
На чорному оксамитовому небі коштовними камінчиками сяяли зорі. Хлопчики лежали поряд. За постіль їм було старе вітрило. Ніч не принесла прохолоду — в повітрі, як і вдень, стояла задуха.
Друзі мовчали. Кожен перебував під враженням подій минулого дня.
Заклавши за голову руки, Кудряш став відшукувати сузір’я Південного Хреста й Центавра, гадаючи, що доля закинула його у Південну півкулю. Та скільки він не намагався, відшукати не міг. На небозводі красувались давно знайомі йому зірки Великої і Малої Ведмедиці, Пегаса, Цефея, Андромеди…:
“Ні. екватор ми ще не проходили, — дійшов висновку хлопчик, — каравела знаходиться у Північній півкулі”.
— Федю, Федю! — обірвав його роздуми Кіанг. — Поглянь, що це? — В голосі хлопчика відчулась тривога.
Кудряш підвівся. Очам його відкрилося чарівне видовисько: все море, наче в чудесній казці, світилося, переливалось рожевим сяйвом. Федя з цікавістю спостерігав дивовижне явище природи. Він багато чув про світіння моря, читав про це, але бачив уперше.
— Заспокойся, друже. Це так зване “живе сяйво”, — сказав Кудряш і, подумавши, що Ніанг, певно, не розуміє його, пояснив: — Світіння може бути не тільки рожеве, але й голубе, зеленкувате і інших барв. Це світяться малесенькі, ледве помітні на око інфузорії й молюски, що живуть у морі. Вони виробляють у своєму тілі особливу світну речовину… Тобі доводилось коли-небудь бачити світлячків?
— О, звичайно!
— Так ось інфузорії й молюски такі ж світлячки. У воді їх дуже й дуже багато. От і здається, що море світиться…
Федя ще довго пояснював Ніангу явище люмінісценсії, аж поки не зупинився на півслові, почувши, що друг його рівно дише, поринувши у солодкий сон.
Минали години, а Кудряш усе не міг заснути. Знову й знову перед його зором зринали картини пережитого. Він думав про те, яка доля чекала б людей, що перебували на фусті, коли б іспанцям вдалося взяти її на абордаж. Згадалася погроза Дієго: не помилувати нікого, хоч на кораблі були діти, жінка… А португальські матроси? Це ж, певно, такі самі бідняки, як і на “Улюбленці Нептуна”… Не для розваги вирушили вони в тяжке плавання, а щоб заробити собі на хліб. У кожного з них, мабуть, зосталися вдома батьки, матері, дружини, сини й дочки. Вони ждуть — не діждуться моряків, яких небезпека підстерігає на кожному кроці… І що ж — усіх їх у море?.. О, Дієго здатен був на це, коли б тільки захопив корабель!
Федя щиро радів тому, що команді фусти пощастило уникнути кривавої розправи. І все — завдяки простій випадковості. Настав би штиль пізніше — загибель неминуча.
Навряд, чи раніше Кудряш повірив би, що звичайнісінькі весла допомогли португальському кораблю врятуватись…
“А що, коли б у фусти був двигун, хай навіть малосильний? — подумав Федя. — 3 мотором кораблю не страшні були б ні вітер, ні штиль. Він міг би вільно маневрувати, заходити з будь-якого борту, розстрілювати каравелу, немов мішень… Ех, мені б сюди моторну шхуну, таку, як я бачив у риболовецькому колгоспі біля Ялти, — мріяв Кудряш. — Тоді я б показав цьому Дієго! Та ще команду підібрати з хлопців нашого табору: Кольку Дубчака, Альошку Шестакова… Можна, звичайно, взяти й Володьку Рижкова… Ніанг теж був би з нами. А Всеволода Петровича за капітана… Шхуну назвали б “Променистий” на честь піонерського табору. Нам одного кулемета вистачило б. Дали чергу та-та-та-та — і в Дієго, цього купця-пірата, одразу руки й ноги затрусилися б, пощади б попросив… І в темряві не втік би — прожектори швидко знайшли б. І туман не страшний. Екран радіолокатора одразу виявив би, де причаїлися розбійники…”
Заколисаний такими втішними думками, Федя присунувся до Ніанга й непомітно заснув.
Розділ шістнадцятий
Педро й Гуго вирішують діяти
Наступного дня настрій у матросів не поліпшувався. Похмурі й невдоволені бродили вони по кораблю. Педро й алхімік вирішили, що час розпочати гру. Навряд, чи зручніший випадок трапиться в найближчі дні. Змовники обережно, ніби випадково, ходили від однієї групи моряків до іншої й закидали слівця, що розпалювали й до того гарячі пристрасті, нагадували про давні обрали, загиблих товаришів, несправедливість і жорстокість капітана, погані харчі… Одне слово, Педро й Гуго грали на всьому, тільки б посіяти смуту серед матросів. Не обійшли й Феді. Його присутність пов’язували з невдачею в захопленні фусти.