Жарт другий. Квіт папороті.

Ми вийшли з Лісу.

В одній руці я стискала долоню своєї копії, а іншою пестила руду шерсть вовкулаки. Елвіс на моєму плечі тяжко зітхав і бідкався:

— Ой-ой, і як ми тепер будемо?

— Та якось будемо, — всміхалась я у відповідь.

Тепер буде легше, нас уже четверо.

Буде легше жити, буде легше веселитися, буде легше битися. Бо коли б’єшся разом із трьома друзями — легше прикрити один одному спини.

Ми йшли до міста, над обрієм уже сходило сонце. Я всміхалася йому, а воно — мені.

Раптом вовкулака метнувся в кущі. Ми зупинилися. Чекали, доки звідти вийде наш новий товариш Єгор. Може, він цього ще не знав, але ми знали точно — він вийде для того, щоб наново почати життя.

— Гей! — раптом вигукнув Елвіс.

— Ну чого тобі? — спитали ми разом із моїм другим «я».

— Вам же тепер потрібно два Єгори! — видав геніальну думку Елвіс.

Єгор вийшов із кущів, розгублено глянув на нас і позадкував. Здається, йому не сподобалося, що мене — дві.

— Познайомся, це моя сестра, — швидко сказала я.

Я вдячна була другій собі за те, що вона змовчала.

— А… — покивав Єгор. — У тебе ж не було сестри.

— Знайшлася, — знизала я плечима.

— Класно, — він невпевнено посміхнувся і озирнувсь. Здається, ніяк не міг вигадати якоїсь термінової справи, яка дозволила б йому нас залишити.

— Ходімо до бару, — запропонувала я.

— Щось розкажемо тобі, — підморгнула йому друга я.

Ми підійшли з двох боків і взяли його попід руки.

— Ти кропиш кота парфумами? — здивовано поцікавився він.