Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
Рішення? Послати мене в епіцентр бойових дій? Виходить, їй не відомо, що я знехтувала наказом, викинула навушник і втекла від охоронця? Що ще від неї приховали?
— Це було непросте рішення, — мовив Плутарх насупившись. — Але ми всі погодилися, що не отримаємо бажаного результату, якщо просто заховаємо Катніс у бункері.
— А що думаєш ти? — запитала президент.
Гейл двічі копнув мене під столом, і тільки тоді я зрозуміла, що вона звертається до мене.
— А! Все добре. Це саме для мене. Приємно нарешті щось робити.
— Гаразд, однак нам слід бути обережнішими. Тим паче тепер, коли Капітолій знає, на що здатна Катніс, — підсумувала Коїн. Кімнатою прокотилася хвиля схвалення.
Ніхто не виказав нас із Гейлом. Навіть Плутарх, чиєю владою ми знехтували. Ані Богз, і це попри зламаний ніс. Ані комашки-оператори, яких ми завели в сам центр бойових дій. Навіть Геймітч… ні, заждіть хвилинку. Геймітч, хижо посміхнувшись до мене, солодко промовив:
— Так, ми зовсім не хочемо втратити нашу Переспів-ницю, особливо тепер, коли вона зрештою заспівала.
І я тут-таки подумала, що мені не варто залишатися з ним в одній кімнаті сам-на-сам. Він явно замислив помсту — так і не пробачив мені того навушника.
— Добре. Що в планах далі? — запитала президент.
Плутарх кивнув Кресиді, і та почала ритись у своїх
паперах.
— У нас є чудові кадри з Катніс, зняті у шпиталі в Окрузі 8. З них ми плануємо зробити ще одну агітку під назвою «Ви добре знаєте, хто вони такі й на що здатні».
Ми зосередимося на спілкуванні Катніс із пацієнтами, особливо з дітьми, тоді покажемо бомбардування шпиталю й руїни, які залишилися від нього. А ще ми хочемо зробити ролик про Переспівницю — висвітлити найкращі моменти Катніс впереміш зі сценами повстань і бойових дій. Цю серію ми назвемо «Вогонь поширюється легко». А ще Фульвія подала чудову ідею…
Кислий вираз не сходив з обличчя Фульвії, і останнє речення заскочило її зненацька.
— Ну, не знаю, наскільки моя ідея чудова. Просто я подумала, що можна випустити серію роликів під назвою «Ми пам’ятаємо». В кожному з них ми зобразимо одного з загиблих трибутів. Маленьку Руту з Округу 11, стареньку Магс із Округу 4… Так ми звернемося до кожного округу особисто.
— Віддамо належне всім трибутам, — докинув Плутарх.
— Фульвіє, це чудова ідея, — мовила я щиро. — Ідеальний спосіб нагадати людям, за що вони борються.
— Сподіваюся, це спрацює,— мовила вона. — Ми попросимо Фінея, щоб він прокоментував окремі уривки. Якщо, певна річ, буде що коментувати.
— Таких роликів можна зробити безліч, — мовила Коїн. — Зможете почати вже сьогодні?
— Звісно, — прощебетала Фульвія. Те, що її ідею підтримали і навіть схвалили, вочевидь покращило їй гумор.
Таким своїм жестом Кресида згладила всі розбіжності у творчій команді: похвалила Фульвію (мушу визнати, заслужено), та й сама отримала шанс самостійно втілити своє бачення Переспівниці. Що цікаво — Плутарх не мав охоти погрітися у промінні чужої слави. Йому було досить, що акція «Атака в ефірі» спрацювала в цілому.
Тут я згадала, що Плутарх, як і на Голодних іграх, почувається старшим продюсером, а не рядовим членом команди. Його цікавлять не деталі, а кінцевий результат. Якщо ми переможемо у війні, отоді Плутарх прийматиме привітання. Й очікуватиме винагороди.
Президент оголосила нараду закритою, і Гейл покотив мій візок назад у палату. Ми трохи посміялися над тим, як нас прикрили. Гейл вважав, що ніхто не хотів виставитися дурнем, визнаючи, що не здатен нас контролювати. Я була трохи поблажливіша та припустила, що знімальна група не хотіла ризикувати, щоб після такого непослуху нам не заборонили виїжджати на місце бойових дій, адже матеріал вони відзняли таки непоганий. Мабуть, ми обоє мали рацію… Гейл мав зустрітися з Біпером в арсеналі, а я вирішила подрімати.
Здалось, я всього на кілька секунд заплющила очі, а коли розплющила їх, то аж здригнулася, побачивши Геймітча, який спокійно сидів на кріслі поруч із ліжком. Чекав. Якщо вірити годиннику, то цілком імовірно, що Геймітч чекав уже кілька годин. Перше, що спало мені на думку, це покликати свідків, однак рано чи пізно мені все одно доведеться переговорити з Геймітчем сам-на-сам.
Нахилившись над ліжком, Геймітч помахав у мене перед носом якимось білим шнурочком. Було важко зосередитися, але я одразу здогадалася, що то. Він кинув шнурочок на простирадло.