Листя землі. Том 1

Е, се тепер ви такі всі розумники, а тади спробуй не кивни!

Яно ж і правда, усе в пана: і земля, і луг, і ліс, вигін — і той панський. Дак добре, що пан старий віддав був його селу, мужики за те три зими ліс йому возили.

Старий пан віддав, а Штома,1 управитель, забрав, і нікому нічого не докажеш!

А Пявка — той усе лисачком, лисачком коло пана, староста вже мишей не ловив, дак П'явка надумав сина свого за наглядача в економію. А як у нього теє не вийшло, дак йон синові на шинок грошей дав, і той у шинку до самої миколаївської торгував.

Вийшло б у П'явки, якби не Уляна Несторка. А се ж яна ще тади біля пана була. Дак яна — хитра баба була — і гомонить панові: «Візьміть, Опанасе Михайловичу, в економи Гаврила Латку». А пан засміявся, бо думав, що не погодиться Латка, бо йон усе за правду на сільських сходах кричав. А Латка радий стараться, тольки покликали. Як пес, служив панові.

Служив би й ти, калі земельки кіт наплакав, а жонка щогодика по дитяті, та все дівки й дівки.

Не гомони, не гомони! Служить усяк можна, а йон поганий був до людяк, поганий.

Баба моя розказувала: запопав її в панському горосі, мале ще ж було, телят пасло на толоці — і скубнуло, а йон пугою, пугою по чому бачить.

Дак йому ж і оддячилося, не дай Боже так нікому.

Наводила ключниця Уляна лад у панському домі. І знайшла вона на горищі, під всіляким мотлохом, скриню, ковану залізом. І наказав пан принести ту скриню у кабінет йому. Замикалася колись скриня на ключ, але замок іржа з'їла, і Опанас легко зламав його. У скрині лежали поїдені міллю кунтуші, черкески, плахти, запаски, а під давнім убранням тим такі ж давні, пожовклі папери. І відкрилось Опанасові з паперів, скільки літ скрині та начинню її: а літ йому було з півтораста. У ці кунтуші, черкески, плахти вбиралися Опанасові прапрадіди і прапрабаби, коли ще були козаками й козачками. А потім вони стали дворянами і за московською модою вбралися в мундири німецького крою, сюртуки і сорочки з манжетами, шиньйони і капелюхи з пір'ям, взулися у черевики, розцяцьковані діамантами. З родинних переказів і легенд, що в них кохався покійний батько, Опанас знав, що рід дворян Журавських започаткував мужній сотник Олімпій Журавський, який уславив себе у походах російських армій супроти кримських татар, трохи не сам уполонив котрогось із кримських ханів і за цей подвиг пожалуваний був височайше потомственим дворянином, а ще отримав від гетьмана Розумовського універсал на село Пакуль і довколишні землі. А з паперів на дні скрині листи, супліки на височайше ім'я та на ім'я гетьмана, скарги до суду і судові постанови, виписки із ревізьких книг, юридичні акти на маєтності, купчі, духовні заповіти, господарчі записи — випливало, що їхній предок Олімпій Журавський насправді служив у генеральній канцелярії завзятим карлючкою, який, ще будучи в молодих літах, нажив чимало нив, буцімто з доброї волі дарованих йому посполитими, а також «шинк о двух хатах рублених з двором та левадою». Одна із скарг на Олімпія Журавського до генеральної канцелярії свідчила, що він «споював батька горілкою і до п'янства безпробудного пристрастив, грунтом нашим дармово заволодів, батька біля себе тримав у послузі, поки той і життя своє не скінчив; коли ж я після батькової смерті почав у нього про козацтво своє і грунти наші питатися, наказав тримати мене під караулом, прикувавши за шию до стовпа, і бив батогами». Оскільки скарга лежала у кованій залізом скрині, отже, до ясновельможного гетьмана вона не дійшла, перехоплена самим старшим канцеляристом генеральної канцелярії Олімпієм Журавським. А скоро Олімпій уже був за сотника у Пакулі, де й одружився з єдиною дочкою багатого пакульського орендаря, успадкувавши після смерті тестя грунти, ліси, млини, ще й родича, який з придворних співаків у Петербурзі вибився в придворного чиновника.