За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Із Бужкович я переїхав у село Замличі Локачівського району. Там в основному я займався читанням літератури та писанням. У Замличах два рази мене потривожила червона партизанка. Тудою ходили червоні диверсійні партизанські групи підривати залізницю Ковель-Львів. Одного разу мені прийшлося тікати від них за річку на хутори сусіднього села. Люди прийняли мене там явно непривітно. Уся сім'я була понура і ніхто не хотів зі мною розмовляти. Це відношення сильно мене схвилювало; я не знав у чому криється причина тієї неприхильности. Треба було йти десь до другої хати, ото ж з тою метою я запитав господарки:
— Хто живе ось у цій сусідній хаті? — показуючи рухом голови на ту хату, запитав я.
Господарка аж здригнулась і, подивившись на мене своїми переляканими очима, сказала:
— Там ніхто не живе.
— А що, це польська хата? — запитав я.
— Ні, не польська, там жили наші люди й оце тижнів два десь ділися.
— Як це так, ділися? — схвильовано запитав я.
— А от отак, увечері були і за ніч десь щезли разом зі своїми діточками, — сумно і з явним відтінком докору сказала господарка.
Я відчув, що тут таїться щось вийнятково гидотне і в мене по тілі пробігли нервові дрожини.
— Це одна сім'я у вашому селі щезла так таємничо? — запитав я.
— Ні, говорять, що 16 сімей за одну ніч десь щезло, — відповів господар.
— А що ж це за люди були ті, що так таємничо пропали?
— Просто собі люди, такі як і ми всі, — відповів господар.
— А де ж ваш станичний?
— Недалеко, тут в селі.
— Може ви покличете його сюди?
— Добре, я пішлю сина. А що йому сказати? — узгіднюючо запитав господар.
— Скажіть, що його просить Боремський з організації.
— 3 якої організації?
— Про це не треба говорити. Прийде, то взнає.
Через годину з'явився станичний. Це був молодий чоловік років 27, з простим селянським виразом обличчя.
— Це ви мене кликали? — запитав станичний.
— Так, це я вас кликав, — відповів я, — скажіть, будь ласка, де ділися люди з он тієї хати.
Станичний розгублено, але допитливо глянувши на мене, сказав:
— Ви краще запитайте про те районового референта СБ Чумака.
— А ви ж станичний і це ж у вашому селі сталося? — з тоном претензії запитав я.
— Так, це сталося, на жаль, у нашому селі, але я до того непричетний і нічого про те не знаю, і тому нічого не можу сказати й вам.
— А тих есбістів по хуторах ви водили? — запитав я.
— Ні, у них є своя аґентура у кожному селі, і вони це роблять за допомогою тієї аґентури.
На другий день у селі Дорогиничах я знайшов районового референта СБ Чумака. Це був високий, красивий, стрункий молодий хлопець років біля двадцяти п'яти. Він зустрів мене дуже ввічливо, запитуючи:
— Якими вітрами вас сюди завіяло?
— Це байдуже, якими вітрами, я всюди буваю. Мене цікавить от що. Вчора я був за річкою, он на тамтих хуторах, — показавши головою в бік хуторів, — там я довідався про жахливі речі. У тому селі щезло 16 сімей повністю зі старими й дітьми. Я хотів би знати, чому і в ім'я чого чиняться такі нечувані страхіття?
— Мене дивує, що ви з такими питаннями прийшли до мене. Ви ж зустрічаєтесь іноді навіть з найбільшими нашими зверхниками, оце їх і питайте, — відповів Чумак.
— Це «найбільше» начальство не приказувало вам винищувати тих 16 сімей, це вже безпосередньо ваша робота.
— Я ж виконую накази і все! Зрозуміло?
— Ви вершите судьби людей, — жити їм чи не жити і кому саме. Ви вбиваєте дітей. Розумієте, що це значить, вбивати дітей? — з обуренням сказав я і, не прощаючись, вийшов.
Довго я думав про ту страшну трагедію. Мені ввижалися останні хвилини тих нещасних матерів і їх маленьких дітей. Мені здавалося, що я чую їх останній стогін, їх передсмертний докір. На душі було важко, важко і чорно. Незабаром, десь через декілька днів до мене прискакав на коні зв'язківець із листом від крайового референта Безпеки Митли. Митла велить мені з'явитись у село Б…[17] на восьму годину ранку. Від Замлич до Б… було всього 5–6 кілометрів.
На вході до Б… на мосту мене зупинила застава із куреня Острізького і роззброїла. Дижурний — хорунжий Ткачук допитавши мене, хто я і до кого, та прочитавши листа від Митли, швидко розпорядився повернути мені пістоль і сам відпровадив мене на ту домівку, де знаходився Митла. Разом з Митлою були ще: обласний провідник Крилач, суспільно-політичний референт Арсень, редактор Кузьменко і декілька чоловіків трохи нижчої ранґи. Мене там зустріли по-дружньому, дуже привітно. Митла сказав: