![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Німці за той час кинули цілу армію на галицько-волинську границю. На десять кілометрів вздовж всієї границі в кожному селі стояло по 500–700 німців. Пробиратися через ту смугу було нелегко, але пробиратися треба: з крайнього села, яке було ще без німців, ми взяли зв'язкового, щоб відвів нас до зв'язкового в те село, у якому були німці (німців розміщували в кожній хаті, за вийнятком хати станичного і зв'язкового). На краю села стояли німецькі вартові у своїх білих маскіровочних накидках. Вартових ми обійшли. На вимогу нашого зв'язкового, зв'язковий того села дуже неохоче, але все ж таки відкрив хату і пустив нас до неї (медсестру ми залишили, щоб вона прийшла вдень). Свого зв'язкового ми відпустили, а цей відмовлявся далі нас відпровадити. Його хитромудрі викручування в такій вийнятково тяжкій ситуації мені вкрай не сподобались. Я вийняв свій пістоль і, спрямувавши його цівку до господаревих грудей, сказав:
— Негайно тихесенько одягайтесь обоє зі своєю дружиною і відводьте в напрямку Волині до другого села; якщо тільки відведете нас німцям, то пам'ятайте про те, що першими згинете ви, а тоді вже ми, — твердо і рішучо заявив я.
У ту ж мить примхи господаря щезли. Через хвилин п'ять ми вийшли з хати і тихенько, обходячи всі німецькі пости, пішли до сусіднього села. Снігу було багато, йти важко, але небезпека і мета додавали нам бадьорости. Біля другого села ми зупинилися біля триста метрів від села.
— Ви, — звернувся я до чоловіка — йдіть у село і, самі придумайте, якими способами, привести сюди зв'язкового, бо в противному випадку вам із своєю дружиною прийдеться відпроваджувати нас ще далі. Ваша дружина залишиться з нами, а ви йдіть швидко і приводьте.
— То ми краще підемо вдвох з дружиною, — благально сказав зв'язковий.
— Ні, ні, дружина залишиться з нами, якщо ви боягуз і не повернетесь сюди, то тоді ваша дружина поведе сама нас аж на саму Волинь і вам буде соромно своєї дружини.
У міжчасі ми протоптали собі стежку в снігу і ходили нею метрів десять туди й назад. Незабаром прийшли зв'язкові. Тим разом попав нам у зв'язкові молодий і досить сміливий хлопець, з ним було приємно і весело йти. Слідуюче село лежало вже під самою границею. Зв'язковий завів нас до станичного. Станичний був чоловік літній, років сорок п'ять, гарно одягнений, сидів і грав у шахи зі своїм сусідом. На наше — «Добрий вечір» — він неохоче підняв на нас очі і, відповівши на привітання, знову опустив голову над шахівницею, абсолютно і не думаючи нас питати хто ми такі, звідкіля і куди йдемо. Ми терпеливо стояли хвилин п'ять і слідкували за рухами і виразом обличчя станичного. А він преспокійнісенько вів роздуми над фігурами, що стояли на шахівниці, а про нас, мабуть, і забув, що ми стоїмо в його хаті під порогом. Я, як і завжди стояв спереду, а мої двоє друзів стояли зараз же за мною. Моє терпіння стікало швидко, а нерви накрутились до одказу. Я вийняв пістоль і підійшовши до столу, твердо скомандував:
«Встати!»
Станичний, зобачивши цівку пістоля, швидко спам'ятався і відразу, зірвавшись на ноги, переляканим голосом запитав:
— Чого вам треба, я зараз все зроблю.
— Негайно запрягайте свої коні і відвезіть нас на Волинь. Зрозуміло!? — різко сказав я.
— Я станичний, я дам вам підводу іншу, — сказав станичний.
— Швидко, в ту ж хвилину запрягай і вези!
Стир і Ворон також витягнули свої пістолі і стояли мовчки.
Господар почав швидко одягатися, а сусіда хотів було йти додому, але я затримав його і велів допомагати господареві запрягати коней.
Через хвилин десять підвода була вимощена і коні запряжені. До границі було всього кілометрів п'ять. Через годину ми вже були на Волині на хуторах. Станичний всю дорогу тільки сопів і мовчав. Я також не вважав за потрібне заводити з ним розмову. На прощання я сказав до станичного:
— Запам'ятай, що все це обійшлося тобі дуже дешево: коли б на Волині так поступив станичний, то йому прийшлося б за це розплачуватись дуже дорого.
— А хіба я знав хто ви такі, — винувато сказав станичний.
— Треба знати, — відповів я.