За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— Ось зараз Кузьменко буде читати свою статтю у відповідь на статтю Хрущова. Треба щоб і ви її прослухали, і зробили свої зауваження.
Кузьменко читав гарно, а основне всі зауваження і поправки приймав по-дружньому, з гумором. Не багато людей можуть на такій висоті себе вести. Зауваг і поправок було небагато. Тільки Митла, я і Крилач вносили поправки і висловлювали свою думку, всі останні мовчали і схвально притакували. Пізніше Митла попросив мене й Крилача до окремої кімнати.
— Що це там у вас трапилось із районовим референтом Безпеки? — запитав Митла.
Я розповів їм обом все з самого початку. Про те, що зліквідовано 16 сімей без суду й слідства разом з малесенькими дітьми і за свою розмову з районовим референтом Безпеки — Чумаком. Митла весь час хмурився і ламав пальці на руках, що аж лускали. Крилач також вислуховував мене з явною неприхильністю.
— Совіти незадовго захоплять всю Волинь, отож, — якби ви хотіли, щоб ми залишили їм готову аґентурну сітку?
— Поки є змога, ми повинні з корінням виривати все те, на чому може закріпитися совітська влада, — сказав Митла.
— А я недавно був у тому селі і в мене складалася зовсім інша думка. Ми цією акцією винищування «потенційної совітської аґентури» відштовхнули від себе вчорашніх своїх прихильників і штовхнули їх в обійми радянської влади. Такими діями ми плямуємо цей рух і даємо своїм ворогам дуже сильну зброю у їх руки, якою вони будуть влучно нас бити й одночасно виправдовувати всю свою жорстокість. Такі акції йдуть лише на користь тим, проти кого ми ве демо боротьбу. Тільки вони можуть бути вдячні за це, — сказав я.
— А вони що робили по тюрмах, як відступали? Ви були в Луцьку? Бачили, скільки вони нашої молоді постріляли без слідства і суду? — сказав Крилач.
— Добре, але ми зараз їх переплюнемо в тих їх злочинах. І тому про ті їх злочини перестануть говорити, а почнуть говорити про злочини доконані Службою Безпеки.
— Краще б ви, друже Боремський, свою казуїстику, свої логізми застосовували де інше. У справи СБ вам не слід втручатися, — сказав Митла, — а якщо ви хочете щось сказати по тому поводу, то кажіть мені, а не районовому референтові.
Раптом поступився командир куреня Острізький. Цей чоловік зробив на мене враження своєю атлетичною будовою та могутнім голосом. Він виструнчився перед Митлою і доповів:
— Німці приїхали двома танками на переговори. Що будемо робити, говорити з ними чи ні? — запитав Острізький.
— У 1941 році вони з нами не хотіли говорити, а зараз ми не станемо говорити з ними. Вони в політиці вже труп, — сказав Митла.
Острізький знов виструнчився, стукнув закаблуками і пішов.
Звідтам ми разом з куренем перемістилися у село Калковичі[18] й там похоронили заступника командира військової округи Вовчика по прізвищі Сума, вбитого червоними партизанами.
Йшла весна 1944 року. Луцьк і Ковель були вже зайняті совітською армією Ватутіна. Німці трималися ще в Горохові й Володимирі. Отож і на тому кусочку знаходився і курінь Острізького, при якому трималися і ми. На другий день до Жашкович на подвір'я священика Михайла Мисечки приїхало дві машини німців і відразу ввійшли до хати. У хаті був Крилач і я. Німці звернулися до Крилача, називаючи його командиром Острізьким, заявили: «Завтра на ці терени прийде п'ята німецька армія. Вона буде винищувати на своєму шляху всі озброєні групи. Ми пропонували б вам відступити за Володимир під Любомль. Тудою вони не підуть».
Крилач подякував і вони вийшли. Після вибуття німців, Крилач викликав Острізького, Кузьменка і весь штаб куреня для обговорення тієї ситуації. Рішили курінь вивести на Холмщину, а ми всі увечері пішли в напрямку села Коритниці майже на передову лінію фронту. П'ята армія йшла слідом за нами. У Коротниці я з Кузьменком були всього два дні. Звідтам я перемістився у село Стрільче. У Стрільчі, так як і завжди, я зупинився у Ковальчуків. Від господаря дому віяло холодом, лише господиня ставилася до мене з такою ж самою теплотою, як і завжди. Це було вже під кінець травня 1944 року. У ті часи холодом віяло вже від багатьох. Причиною того «похолоднення» в першу чергу була очевидно безперспективність нашої боротьби, а крім того масові звірські розправи СБ з неугодними для них людьми. Прихильників націоналістичного руху меншало з кожним днем. Ті, що недавно ввічливо запрошували нас до своїх домів, зараз явно неохоче відчиняли нам двері своїх хат, а ввечері навіть і не впускали до хати. У селі Жашковичах у одної молодої жінки-зв'язківця я запитав: