Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
Пересуваючись тінями, двоє лицарів сяк-так дісталися невеличкого Дункового намету. Всередині пан Майнард запалив вогонь, налив у миску вина і поставив його кипіти.
— Розріз чистий, ще й не на мечевій руці, — мовив він, розпанахавши рукав просякнутої кров’ю Дункової сорочки. — Здається, удар не зачепив кістку. І все ж промити треба, щоб не втратити руку.
— Байдуже. — Живіт Дункові скрутило від лихих звісток, і він боявся, що зараз виблює. — Якщо Яйк помер…
— …то вину за його смерть слід покласти на вас. Якби ж ви тримали його подалі звідси… Але я не казав, що він мертвий. Я казав, що він разом з богами. Чи маєте ви чисте полотно? Льон, шовк?
— Є сорочка. Хороша, дорнійська. Як це — разом з богами?
— Все у свій час. Спершу рука.
Вино скоро почало парувати. Пан Майнард знайшов хорошу Дункову шовкову сорочку, підозріливо понюхав її, тоді витяг кинджала і почав краяти на шматки. Свої заперечення Дунк проковтнув.
— Амброз Маслоплав, так би мовити, ніколи не вирізнявся рішучістю, — мовив пан Майнард, зібгав три смуги шовку і вкинув їх у вино. — Він сумнівався в успіху заколоту з самого початку. Ще коли дізнався, що хлопець не має меча. Цього ж ранку зникло ще й драконяче яйце, а з ним і залишки його хоробрості.
— Пан Глендон не крав яйце, — мовив Дунк. — Він увесь день не залишав двору. Бився сам або дивився на інші герці.
— Все одно Пик знайде яйце у його саквах.
Вино закипіло. Бросквин натяг шкіряну рукавицю і мовив:
— Спробуйте не кричати.
Тоді витяг смугу шовку з киплячого вина і взявся промивати рану.
Дунк не кричав. Він скреготав зубами, вкусив собі язика і гатив кулаком по стегні так, що напевне лишив синці, але не кричав. З решти сорочки пан Майнард зробив тугу перев’язку на руку.
— Ну, як воно? — запитав Майнард Бросквин, коли закінчив.
— Паскудно. — Дунка аж пересмикнуло. — То де Яйк?
— Я ж казав, де. Разом з богами.
Дунк сягнув здоровою рукою і вхопив Бросквина за горло.
— Ану кажіть ясніше. Обридли мені натяки та миги. Кажіть негайно, де знайти хлопця, бо зламаю шию до дідька, друг ви мені чи ворог!
— У септі. Але перш ніж піти туди, раджу озброїтися. — Пан Майнард посміхнувся. — Сподіваюся, хоч цей натяк ви зрозуміли?
XVII
Першу зупинку він зробив коло шатра пана Утора Підлистка.
Ковзнувши всередину, Дунк побачив зброєносця Віла, який прав хазяйськє спіднє, схилившись над балійкою.
— Знову ви? Пан Утор на учті. Чого вам треба?
— Мого меча та щита.
— Ви принесли викуп?
— Ні.
— То чого я маю їх віддавати?
— Бо я їх потребую.
— А мені до того що?
— А ось що: спробуєш мені завадити — придушу.
Віл розкрив рота і хапнув повітря.
— Онде… у кутку лежать.
XVIII
Перед замковим септом Дунк на хвильку зупинився. «Хоч би боги зглянулися, і я не спізнився.» Пояс із мечем висів на звичному місці, туго затягнутий навколо стану. До пораненої руки він сяк-так припасував щита з шибеницею. Від його ваги Дунка з кожним кроком пересмикувало, і він боявся, що заволає з болю, якщо хтось бодай торкнеться щита.
Повагавшись, він штовхнув двері септу здоровою рукою. Всередині його зустріли тиша і морок, який розганяли тільки свічки на олтарях Семи. Перед Воїном горіло їх найбільше, що й не диво для турніру: багато лицарів приходили сюди молитися про силу та мужність перед герцями. Олтар Мороку тонув у тінях; на ньому горіла лише одна свічка. Перед Матір’ю та Батьком горіло з десяток; перед Ковалем та Дівою трохи менше. А перед яскравою лампадою Стариці стояв на колінах князь Амброз Маслоплав зі схиленою головою та мовчазним проханням дарувати йому мудрості.
Він був не один. Щойно Дунк рушив у князів бік, як його перестріли двоє стражників з суворими обличчями під шоломцями. Обидва мали на собі кольчуги та вапенроки з біло-зелено-жовтими хвилями дому Маслоплав.
— Стійте, пане, — мовив один. — Вам тут нема чого робити.
— Ще й як є! Я ж казав, що він мене знайде.
Голос був Яйків. Коли він виступив з тіней під образом Батька, виблискуючи поголеною головою у світлі свічок, Дунк мало не кинувся до нього, аби заволати з радості, схопити на руки і розчавити в обіймах. Але щось у голосі Яйка примусило його завагатися. «Він радше гнівається, аніж боїться. Он який суворий — вперше таким бачу. А Маслоплав стоїть на колінах. Щось тут дивне робиться.»
Пан Маслоплав скочив на ноги. Навіть у темнавому світлі свічок було видно, який він блідий та спітнілий.