Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
Коли Дунк знайшов пана Яна Скрипаля, той саме узброювався для наступного герцю. Йому допомагали аж три зброєносці: застібали пряжки обладунку, поралися з чабраком і ладрами коня. Неподалік сидів добряче побитий князь Алин Глушняк, ковтав розбавлене водою вино і дивився вовком. Побачивши Дунка, пан Алин вдавився і пирхнув вином на себе.
— Як це ви досі ходите своїми ногами? Та Слимак мав забити вам лоба в потилицю!
— Баш-Булат зробив мені доброго міцного шолома, мосьпане. До того ж пан Арлан казав, що іншого такого твердолобого, як я, годі й шукати.
Скрипаль засміявся.
— Не зважайте на Алина. Вогнепалів байстрюк скинув його з сідла просто на товсту м’яку дупу, і тепер він ненавидить усіх заплотних лицарів.
— Той рябий вишкварок — ніякий не син Квентина Пала, — загарячкував Алин Глушняк. — Хто його тільки на поле пустив! Якби це було моє весілля, йому б дали київ за нахабство!
— Овва! І де ж ти знайдеш таку дівчину, щоб пішла за тебе заміж? — насмішкувато запитав пан Ян. — Та й нахабство Пала дратує куди менше, аніж твоє скигління. Пане Дункане, ви часом не друг Галтрі Зеленому? Бо я скоро мушу розлучити його з конем.
Дунк не мав сумніву, що так і станеться.
— Я з ним навіть не знайомий, мосьпане.
— Чи не вип’єте зі мною келих вина? Може, з’їсте хліба з оливками?
— Лише два слова, якщо дозволите.
— Я дозволю вам набагато більше. Зайдемо до мого шатра.
Скрипаль навіть притримав Дункові завісу.
— Ні, Алине, тобі не можна. Посидиш без оливок.
Всередині Скрипаль повернувся до Дунка і мовив:
— Я знав, що пан Утор вас не вбив. Бо мої сни не помиляються. А Слимак скоро битиметься проти мене. Коли я його виб’ю, то вимагатиму назад вашу зброю та обладунок. І коня, ясна річ, хоча ви заслуговуєте на кращого. Чи не приймете від мене подарунок?
— Я… ні… я не можу. — Від самої думки Дункові стало незатишно. — Не бажаю здатися невдячним, але…
— Якщо вас турбує борг, не думайте про нього. Мені не потрібне ваше срібло, пане. Тільки ваша дружба. Як ви можете стати одним з моїх лицарів без коня?
Пан Ян натягнув одну з латних членованих рукавиць і зігнув-розігнув пальці.
— Мій зброєносець загубився.
— Може, втік із дівчиною?
— Яйк ще замолодий для дівчат, мосьпане. Він ніколи б не залишив мене з власної волі. Якби я помирав, він би чекав, поки моє тіло вистигне. Його кобилка й досі тут. Так само, як наш мул.
— Якщо бажаєте, можу наказати моїм людям пошукати його.
«Моїм людям.» Дункові не сподобалися ці слова. «Турнір зрадників», мимоволі майнула думка.
— То ви не заплотний лицар.
— Аж ніяк. — Скрипаль посміхався по-хлоп’ячому весело та чарівно. — Але ж ви це знали від самого початку. Ви величали мене «мосьпаном», відколи зустріли на дорозі. Чому б це?
— Бо ви так говорите. Так дивитеся. Так чините.
«Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.»
— Минулої ночі на даху ви сказали дещо таке…
— Від вина я стаю балакучий. Але не відмовлюся від жодного слова. Ми маємо бути разом — ви і я. Мої сни не брешуть.
— Ваші сни, може, й не брешуть, — зазначив Дунк, — зате брешете ви самі. Ян — це ж не справжнє ваше ім’я, чи не так?
— Ні, не справжнє. — Очі Скрипаля засвітилися лукавством.
«Він має такі ж очі, як у Яйка».
— Його справжнє ім’я скоро відкриється для тих, кому його слід знати. — До шатра пропхався насуплений князь Гормон Пик. — Попереджаю тебе, заплотнику…
— Та припини, Гормику, — перервав його Скрипаль. — Пан Дункан вже з нами, або скоро буде. Я ж кажу, він мені снився.
Знадвору засурмив герольд. Скрипаль повернув голову.
— Мене викликають на герць. Прошу вибачити, пане Дункане. Ми продовжимо розмову, щойно я дам ради панові Галтрі Зеленому.
— Сили вашій правиці, — ввічливо побажав Дунк. Зрештою, ніколи не завадить триматися лицарського звичаю.
Коли пан Ян пішов, князь Гормон залишився.
— Його кляті сни згублять усіх нас.
— За скільки зголосився пан Галтрі? — несподівано для себе запитав Дунк. — Вистачило й срібла, чи він попрохав золота?
— Бачу, хтось забагато патякає. — Пик всівся у складане крісло. — В мене там, надворі, тузінь стражників. Така спокуса — покликати їх сюди і врізати вам горлянку, пане лицарю.
— То чому ж не кличете?
— Бо його милість будуть незадоволені.
«Його милість.» Дунка наче хтось у живіт вдарив. «Ще один чорний дракон», подумав він. «Нове повстання Чорножара. А тоді нове Червонотрав’я. Коли сходило сонце, трава була ще зелена.»