Таємничий лицар

— А тепер ще й яйце вкрали. Те саме драконяче яйце, яке мій дід отримав від самого короля як нагороду за вірну службу. Воно ще вранці було на місці, коли я прокинувся. Варта клянеться, що ніхто не входив до опочивальні й не виходив з неї. Може, пан Пик їх підкупив, цього я не скажу напевне, але яйце зникло. А воно ж їм потрібне, інакше…

«Інакше дракон налупиться деінде», подумав Дунк. Якби на Вестеросі з’явився живий дракон, пани та хлопи ринули б натовпом під прапори того принца, який мав би дракона під своєю рукою.

— Пане, — мовив Дунк, — чи можна… мого зброєносця на кілька слів, якщо ваша ласка.

— Як забажаєте, пане. — Князь Маслоплав повернувся на коліна для молитви.

Дунк відвів Яйка убік і став на одне коліно, аби дивитися йому в обличчя.

— Зараз дам тобі такого ляща у вухо, що голова потилицею наперед стане. Так і ходитимеш решту життя, дивлячись, звідки прийшов, а не куди йдеш.

— Та й слід було б. — Яйк мав совість винувато похнюпитися. — Вибачте мені. Я тільки хотів послати крука до батька.

«Щоб зберегти мою лицарію. Хлопчик ніколи не бажав мені нічого, окрім добра.» Дунк озирнувся туди, де молився Маслоплав.

— Що ти йому зробив?

— Налякав, пане.

— Сам бачу. Ще до ранку зітре собі коліна.

— Я не знав, що робити, пане. Маестер потяг мене до них, щойно побачив батькового персня.

— До них?

— До князя Маслоплава та князя Фрея, пане. Там іще варта була. Усі ходили якісь засмучені. Бо хтось вкрав драконяче яйце.

— Сподіваюся, не ти?

Яйк затрусив головою.

— Та ні, пане. Я знав, що втрапив у біду, коли маестер показав панові Маслоплаву мого персня. Я вже думав сказати, що вкрав його, та він би, мабуть, не повірив. А тоді я згадав, як батько переказували слова пана Кровокрука: ліпше лякати, аніж лякатися. От і сказав йому, що батько прислали нас сюди усе вивідати, а самі вони вже йдуть з військом, і що його вельможності краще відпустити мене і кинути думку про зраду, поки ще голова на плечах сидить. — Він сором’язливо посміхнувся. — Вийшло навіть краще, ніж я гадав, пане.

Дункові схотілося вхопити малого за плечі й трусити так, щоб аж зуби стукотіли. «Це тобі не іграшки!», прагнув заревти він. «Йдеться про життя і смерть!»

— А князь Фрей теж усе чув?

— Так. Він побажав панові Маслоплаву подружнього щастя і оголосив, що негайно повертається до Близнюків. Саме тоді його вельможність повели нас сюди молитися.

«Фрей має куди тікати», подумав Дунк, «а от Маслоплав — ні. Тому тутешній господар рано чи пізно зацікавиться, де це подівся принц Маекар з військом.»

— Якщо князь Пик дізнається, що ти у замку…

Зовнішні двері септу з хряскотом прочинилися. Дунк обернувся і побачив Чорного Тома Гедля у кольчузі та латах; з його просяклої дощем киреї стікала вода, збираючись калюжею коло ніг. Разом з ним з’явився десяток стражників зі списами та сокирами. Позаду них небом блимали білі та блакитні блискавки, миготіли перемінливими тіньми на білій кам’яній підлозі. Від подиху вологого вітру усі свічки в септі шалено затанцювали.