Поцілунок Лева
- Автор: Яворский Михаил Андреевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Літературна агенція «Піраміда»
- ISBN: 966-8522-64-8
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поцілунок Лева». Краткое содержание книги:
Війна очима головного героя далеко не така, якою описують її підручники з історії. Боротьба маленької людини - ось про що ця книжка, боротьба за життя, за волю, за завтрашній день, за проміння, яким сонце кожного ранку цілує її обличчя.
К. Маркс «Яка користь чоловікові, якщо він здобуде цілий світ, але занапастить душу».
Св. Петро
МЕНІ Б РУЧНУ ГРАНАТУ!
Ні. Ніколи. Тільки не донощиком. Вона хоче, щоб я доносив на інших. Вдавати із себе друга й обманювати людей! Доносити заради свого «багатого і щасливого майбутнього»? Як плавно вона підвела мене до цього: «Ти розумний юнак... Я хочу, щоб ти стежив за ворогами народу». Не дала навіть можливості відмовитися. А якби й дала, чи стало б мені духу на це?
Ці думки крутилися мені в голові, як зіпсовані платівки пана Коваля. Донощиком я не буду. Але... якщо я не звітуватиму Боцві, то сам стану підозрюваним... ворогом народу.
Виходу немає. Директорка перехитрувала мне, загнала в пастку. Моя мовчанка означала згоду. З плином днів мене почало душити почуття безпорадності. Чому я? Чому вона вирішила, що з мене вийде добрий донощик? Боячись, що мене хтось почує, я подумки лаяв директорку останніми словами.
В мені наростала потреба звіритися комусь, а в тому самому часі, недовіра до всіх і кожного. Спочатку я гадав, що в класі мусить бути бодай один інформатор, але зрештою почав підозрювати всіх, навіть Богдана, свого найліпшого друга.
Богдан останнім часом поводився дивно - здавалось, він уникав мене. Раніше після уроків ми йшли простісінько до нього і там годинами грали в шахи. Коли пан Коваль виїжджав на інспекцію, а ці поїздки ставали дедалі тривалішими і частішими, ми грали допізна і я залишався переночувати. В таких випадках я іноді зустрічав його старшого брата Ігоря, старшокласника з нашої школи. Але ті зустрічі були дуже короткими, бо він завжди кудись поспішав. Він рідко спав вдома. Натомість Богданова мати завжди була в нашому розпорядженні, незважаючи на свій напружений графік роботи. Вона робила нам гарячий чай, а коли я залишався в них, готувала вечерю - кашу, іноді навіть із молоком. Сама вона, мабуть, їла небагато, бо була дуже худою. Богдан казав, що то через хвилювання - вона боялась, що після експропріації будинку її виженуть із квартири і вишлють на примусові роботи до Сибіру. Як дружина адвоката й колишня власниця будинку, в очах влади вона була кандидаткою на ворога народу.
Тепер, через тиждень після зустрічі з директоркою, я ще ні разу не грав із Богданом у шахи, зі школи йшов сам і годинами тинявся містом. На вулиці я почувався трохи вільніше.
Зазвичай, вийшовши зі школи, я прямував на колишню вулицю Сапєґи, тоді звертав на вулицю Технічну, де до визволення працював пан Коваль. Звідти я виходив на вулицю Міцкевича - най-стрімкішу в місті, що бігла вздовж парку. Саме нею ми за своїх «міліційних деньків» спустили «Мерседес» Вандиного батька.
Біля підніжжя простягався центр міста, там я йшов до пасажу Міколяша. Перед війною там безцільно прогулювалось багато людей - від старого до малого, хоча здебільшого молодь. Той пасаж зі скляним дахом був якимсь особливим.
Коли я перетинав його сьогодні, мені пригадався Тарзан та його пригоди в джунглях. Перед війною в пасажі була крамничка коміксів, а поруч із нею продавали морозиво. Я часто заходив сюди з Богданом, щоб купити або обміняти комікси, з’їсти морозива, подивитися тижневик або просто побайдикувати. Тепер тут була крамниця військової книги.
Я зайшов туди, не замислюючись навіщо, й негайно відчув, що я сюди не належу, але й далі прямував до полиць, наче мав якусь певну мету. Полиці по обидва боки кімнати було заставлено книжками в чорних і білих палітурках. У них йшлося про історію воєн, знамениті битви, про полководців і генералів та найбільше впадали в око томи Леніна і Сталіна - вождів пролетарської революції, яких вважали такими ж незамінними для революції, як Тарзан для коміксів.
На полицях на балконі розташувались брошури та книжки на найрізноманітніші військові теми. Мою увагу привернули книжки «Посібник із ручних гранат» і «Військова топографія». Я вирішив купити їх.
Книжку з топографії я обрав, бо любив мапи. Всі в класі знали, що я можу від руки намалювати контури Європи й Азії з усіма головними ріками й гірськими хребтами. А навіщо мені здався «Посібник із ручних гранат», я й не знаю. У кожному випадку, приємно було зайти до книгарні й купити щось, бо у більшості крамниць, особливо в продуктових і крамницях одягу, полицями вітер гуляв.
Коли я йшов до каси, мене зупинила продавщиця. Я вже раніше помітив, що вона за мною спостерігає.
- Ти що тут робиш? - запитала вона.
Я очікував цього запитання, бо я був тут єдиний у цивільному. Інші покупці були у важких зимових черевиках і в шинелях. Більшість із них, судячи з хутряних шапок із червоною зіркою, серпом і молотом, були офіцерами.