Поцілунок Лева

З ліжка доносилося тихеньке сопіння. Гельдзі щось снилось...

Дивлячись на неї, я стояв, як зачарований - водночас дійсність і уява зливались в один потік почуттів, досі мені не знаних... Я чув, як моя мама шептала пану Ковалеві: «Я хочу дитину тільки від тебе».

Глянувши на форму Гельґиного чоловіка, я усвідомив, що стою голий. А ще я подумав про те, що наші підпільники шукають німецьку офіцерську форму. Вони потребували її, щоб спілкуватися з німецькими військовими і збирати розвідувальну інформацію.

Форма була мого розміру. Я вдягнув її - галіфе, чорні чоботи, коричневу сорочку, піджак, пояс із кобурою, нарешті кашкет зі срібним зображенням черепа і перехрещених кісток.

Я стояв перед дзеркалом, виструнчившись, немов віддаючи честь. Як відреагував би пан Коваль, побачивши свого сина в цій формі? Подумавши, я вклав до кобури пістолет на випадок, якщо портьє чіплятиметься. До того ж, іде війна - зброя може згодитися.

Я востаннє глянув на Гельґу. Вона спала. Низка перлів звисала з її плеча і обіймала її груди. Обличчя сяяло рум’янцем, як у дитини, якій сняться дивовижі. її вуста трохи розтулені...

Я хотів поцілувати її, та коли нахилився, усвідомив що це зайве - це б її тільки розбудило. Наші стежки перетнулися, Гельґа осягнула чого бажала. Переді мною відкрита дорога. Я стишив радіо - співала Цара Леандер. Залишаючи кімнату, я все ще чув її глибокий голос. Той голос звучав похмуро, але в ньому вчувалася надія:

«Я знаю,

що станеться диво і тисячі казок утіляться в життя... »