Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо». Краткое содержание книги:
Жили собі двоє хлопців. «Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні»,— казав про них дід Салимон. І от несподівано ці хлопці натрапляють на слід надзвичайної шпигунської таємниці…
Той слід веде наших героїв через численні пригоди, захоплюючі й кумедні, до… Е, ні! Думаєш, так тобі зразу й розкриється таємниця? Де це ти бачив, щоб таємниці розкривалися ще до того, як почалися пригоди!.. Отже, читай…
А як прочитаєш, напиши нам, чи сподобалася тобі книжка, чи гарні в ній малюнки.
Не забувай, що наша адреса: м. Київ, вул. Кірова, 34. Видавництво «Веселка».
— Яво,— хриплю,— дивись!
Ява глянув і зітхнув:
— Одна?
— Одна.
Цукерка злежалася в кишені, підтала, обгортка прилипла так, що й зубами не віддереш. Раніш я б її, мабуть, просто викинув. Але тепер це була така цінність, що ой-ой-ой!
Я обережно перекусив цукерку пополам. Але невдало — одна половинка вийшла більша, друга — менша. А ще кусати — тільки покришиш.
Я зітхнув і простяг Яві більшу.
— Чого це? Давай мені ту.
— Ні,— кажу,— бери. Ти дужче їсти хочеш.
— Чому?
— Бо я,— кажу,— добре снідав. Яєшню їв, і ковбасу, і молоко пив.
— А я! Я картоплі цілу тарілку, і м’яса, і салат з огірків і помідорів. Значить, ти голодніший, а не я. Бери.
— Ні. Я ще пиріг з яблуками отакенний і варення блюдце. Бери ти.
— А я два пироги, і цілий глечик молока, і склянку сметани, і ще й сиру, і…
— А я ще млинців, і грушок гниличок, і…
Наші сніданки збільшувались і збільшувались. Якби їх скласти, то вийшов би вже, мабуть, денний раціон слона. Кінчилося тим, що Ява від більшої половини дуже ловко відкусив маленький шматочок, і таким чином «порції» зрівнялися.
Ми намагалися смоктати цукерку якомога довше, але через кілька хвилин у роті вже й смаку не лишилося. Їсти захотілося ще дужче. І їсти й пити. Особливо пити. Незабаром ми навіть забули про голод. Пити, лише пити хотілося нам. Отепер тільки відчули ми себе по-справжньому нещасними. Ледь ворушили ми пересохлими губами. Сонце почало сідати, наближався вечір. Ми з жахом думали про своє майбутнє.
І раптом ми почули… пісню.
виводив хтось хрипло й гугняво у два голоси.
Нас аж угору підкинуло, мов на пружинах. Люди!
— Гей! Гей! — скрикнули ми і замовкли, прислухаючись. Нам здалося, що пісня, яка нібито наближалась, почала трохи віддалятися.
І тоді ми, забувши про все на світі, кинулися, ламаючи кукурудзу, на пісню і одчайдушно закричали:
— Люди! Пождіть! Людоньки! Сюди!..
І здається, я навіть вигукнув оте ганебне «Рятуйте!» — я точно не пригадую.
Пісня припинилася.
— Людоньки-и-и-и! Підожді-і-іть! — проверещали ми й замовкли, чекаючи відповіді.
І десь зовсім уже недалеко почулися голоси:
— Гу-ук-ає хтось…
— А, пішли!
— Нє!.. Кр-ик-чить хтось… Щоб я бога не бачив!
Ми так і присіли.
Лишенько, та це ж Бурмило! І Книш.
— Та пішли! — каже Книш.— То хтось балується.
— Нє, не балується. «Рятуйте» кр-ик-чить… Агов! Хто тут є? Де ви? — загукав Бурмило.
Ява глянув на мене і приклав палець до губів: «Цс!» Та було вже пізно.
— Тут! — писнув я. Воно якось само вирвалось, мимохіть.
Кукурудза над нами розсунулася, і ми побачили червоні пики Книша й Бурмила.
— Го-го! Дак це ви?! Голубчички! — розплився у єхидно-радісній посмішці Книш і підморгнув Бурмилові.— Що я тобі сказав! І заблудилися? У кукурудзі? Га-га-га-га! Го-го-го! Ге-ге-ге!
Він аж удвоє згинався, тримаючись за живіт, так реготав. Бурмило ж сміявся не підряд, а через певні відрізки часу. Він був п’яніший за Книша. Сміх у нього булькотів десь глибоко всередині, а назовні виривався невеликими порціями, як пара з чайника, що тільки-тільки закипає:
— Ги-ш… ги-ш… ги-ш!..
— Ех, ви… ш-шмаркачі! — нареготавшись, сказав Книш.— Ну, хапайтесь ондо за дядькові штани та міцно держіться, бо знову загубитесь.
І, обнявши Бурмила, він повернувся до нас спиною.
Розділ XII
«Не зви мене більше — Ява, зви мене — Кукурузо!»
Я іду в сільмаг. Мене мати послала. По олію! Це на другий ранок після тої трагедії в кукурудзі.
У сільмазі і біля сільмагу повно людей — сьогодні неділя. Хто щось купує, хто пиво п’є, хто просто балакає, насіння лускаючи. Сільмаг у нас проти клубу — тут завжди збіговисько, а в неділю й поготів.
Помітивши мене, люди враз починають усміхатися, перешіптуватися, переморгуватися.
А дід Салимон каже:
— А, здоров, хлопче! Щось я тебе давно не бачив?
— Та його ж не було в селі,— підкидає Гриць Чучеренко.
— А де ж? — «дивується» дід Салимон.
— Таж у кукурудзі блукав… тиждень чи два.
— Гга-га-га! — реготом вибухнув сільмаг.
Тут і продавець дядько Кузьма не витримав, собі встряв: