Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
— Поговори з нею про її квартиру, про енергетику її квартири і будь-якого приміщення взагалі. Обов’язково вживай зарозумілі слова, припасуй кілька прізвищ відомих дизайнерів інтер’єру.
— Легко сказати — важко зробити. Я ж у цьому нічого не розумію.
— Тоді записуй, — наказала Руся. — По-перше, поговори з нею про дніпропетровського архітектора Олександра Дольника. Він має знамениту квартиру, фотки її інтер’єру друкувалися у кількох журналах із дизайну. Він зробив квартиру у чорно-білих тонах. Це дуже виразне лаконічне поєднання, такий собі декоративний аскетизм. Меблі підібрані таким чином, що вони прекрасно виглядають на білому тлі та надають інтер’єру смислової глибини. Записав?
— Так.
— Тепер ще. Якщо у неї в квартирі багато всіляких прикрас, то згадай французького дизайнера П’єра Фричетто. Він любить прикрашати інтер’єр пледами, вазами і квітами… Коротше кажучи, хвали все, що побачиш. А якщо вона почне розповідати про яких-небудь дизайнерів — притакуй. Зрозумів?
— Вона відчує, що все це брехня, — заперечив Авенір.
— Не страшно, — впевнено заявила Руся. — Зараз ніхто не знає, де брехня, а де — ні. Не може ж пані Оліяр стежити за всіма новими віяннями в дизайні. А навіть якщо стежить. Раптом з’явилося щось нове, про що вона не знає?
— Ти так добре знаєш, про що треба говорити. Може, тобі краще самій поїхати?
— Ні, — заперечила Руся, — вона може знати твоє прізвище, ймовірно, бачила його в газеті, а мене вона не знає, значить, може просто не впустити.
Авеніра цей доказ не переконав, але заперечити не було чим. Він і сам не розумів, чому намагається відкараскатися від цих відвідин. Мабуть, журналіст відчував, що вони вже підійшли дуже близько до критичної точки.
І ось Авенір стоїть перед дверима квартири пані Оліяр у фешенебельному будинку в «кукурудзі» на Лесі Українки. Він подзвонив у двері. Відчинила якась літня жінка, зовсім не схожа на вдову нафтового короля Оліяра.
— Пан Дейкало? — спитала вона. — Пані Оліяр чекає на вас.
Вона провела Авеніра до вітальні. Кімната справляла незатишне враження. У ній було мало меблів, але забагато коштовних ваз, вазочок, глечиків і статуеток у нішах по трьох стінах. Усі вони були підсвічені галогеновими світильниками. Ці пістряві стіни і пістрявий диван з фотелями, оббиті жовто-гарячою парчею, складали майже все умеблювання кімнати. В одному кутку ще стояв дорогий рояль, а в іншому — домашній кінотеатр. На стіні без ніш висіло багато картин, але одна-дві гарні губилися серед безлічі поганих. Авенір не сідав, очікуючи господиню.
Нарешті двері відчинилися, й увійшла жінка. Авенір здивувався, коли побачив її. Він очікував, що вдова багатія виявиться молодою, ефектною жінкою-вамп. Це ж була пані під сорок, дуже дорого вдягнута і доглянута, але на вигляд звичайна, навіть не дуже приваблива. Її псував злий вираз обличчя і тонкі вигнуті губи.
— Пане Дейкало? — вона улесливо посміхалася. — Я просто у захваті від вашого візиту! Я читаю всі ваші статті. А зараз, виходить, ви зацікавилися інтер’єрами?
Авенір вклонився.
— Розумієте, — почав він, — я цікавлюся не стільки інтер’єрами, скільки людьми в цих інтер’єрах. Хто що вибирає — ось тема моєї статті.
Та пані Оліяр його не дослухала.
— Я зовсім не розуміюся на дизайні. Я сподіваюся, ви пробачите мені мою неосвіченість.
Авенір охоче вибачив, позаяк і сам намагався не лізти в нетрі архітектурного інтер’єру (чи інтер’єрної архітектури?).
Проте вголос він сказав:
— Не йму віри! У вас так чудово! Будь-яка квартира наповнюється енергетикою тих, хто в ній живе і хто її відвідує. Це як церква, синагога чи мечеть. Адже їхні дивовижні сили також залежать від людей, які в них моляться. Цілюща сила ікон проявляється теж не просто так, а тільки коли вони вже намолені. Квартира також повинна наповнитися духовністю господарів і їхніх друзів.
Авенір зупинив тираду і принюхався до повітря.
— Так! Я відчуваю, що квартира сповнена духовності. І все це завдяки вам! Ви маєте чудовий смак!
Пані Оліяр зашарілася:
— Ну що ви. Це все мій чоловік. Він завжди купляв все наймодніше і найдорожче.
— Ніколи не повірю, — галантно заперечив Авенір, — що він не користувався вашими порадами.
— Звичайно, — попалася на гачок жінка, — я теж брала участь, але все це, — обвела вона рукою довкола себе, — цілком його заслуга.
Авенір теж роззирнувся накруги, наче віддаючи належне кімнаті.
— Може, ми спочатку вип’ємо кави, а потім ви оглянете квартиру? Чи краще навпаки — спочатку ви оглянете квартиру? — спитала господиня.