Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Оля відчула заспокоєння, лише як її малий браток Вітя зник з листом за дверима. Вона була певна своїх сил, – її загрози – не іграшка. Вона спокійно віддалась на волю почуванням. Нехай рік, нехай ще два, а Сергій нарешті виб’ється на широкий шлях, і тоді в щасливому житті вони винагородять себе за всі попередні прикрості долі.
Оля зважилась терплячи ждати, поки випогодиться на її обрії. Взагалі, вона звикла терпіти. Її тепер не зачіпало льодяно-мовчазне ставлення батька, не дошкуляли докори матері – хоча з часу відомого інциденту з ножицями ці докори стали більш механічні аніж злосливі. А після того, як Оля прошпилила матір очима, як блискавкою, Поліна Павловна перестала глузувати з її нареченого «орангутанга».
Навіть Зоя прикусила язика, а малий Вітя цілком перейшов на Олин бік. Вони спільно робили лекції, читали книжки, бавились, а під час своєї відсутності Оля мала адвоката – Вітя огризався за Олю перед батьком, матір’ю, Зоєю. Оля дуже полюбила цього маленького приятеля, бо крім його у неї не було нікого в цілому місті.
– А Шура дуже розсердився, – конспіративно сповістив Вітя. – Зразу порвав твого листа, а потім поклав шматочки на столі й став писати тобі.
Оля розгорнула чималястого аркуша.
«Дуже дякую за попередження. Звичайно, я й без цього знав, що ви оголосите мені війну. Але, дозвольте повідомити, ваші набої рвуться „за полем поражения“. Я тут неповинний. Вас кепсько поінформовано. Як хочете мати дійсне уявлення про стан речей – треба поставитися критично й до слів того, кому ви так безмірно довіряєте.
Коли хтось хоче вас вигідно продати, то не називайте це „купівлею любові ціною коров’ячих туш“. В ту хвилину, як і зараз, мені тільки шкода вас. Ви жертва. Я трохи більше за вас знаю життя і знаю людей. Вашого „товариша“, чи як ви його називаєте, я зрозумів з першої зустрічі, а остання сутичка тільки ствердила справедливість моїх спостережень. Я міг би багато дечого вам викрити, але бачу, що моя послуга стає на перешкоді вашого „щастя“. Даю слово, що від цього моменту найменшого втручання мого у ваші справи не буде. Тепер я хочу тільки попросити у вас пробачення за попереднє втручання, й з’ясувати його природу.
Досі я вас знав за надзвичайно хорошу, скромну й справедливу людину, і тим ви мені стали дорога. Я вас дуже поважав. І от, я побачив вас на краю прірви. Я сказав собі: „Твій моральний обов’язок за всяку ціну врятувати її. Вона ще наївна, молода, вона не бачить…“
З цієї причин і у мене його листи, його адреса й моя пропозиція йому виявити перед вами його дійсне обличчя. Повертаю вам листи й шлю вам своє тисячу-тисяч – вибачте!
Від душі зичу, щоб ви були дійсно щаслива, а в нещасливу годину не забувайте, що є на світі готовий до ваших послуг – Ол. Концов».
– Ну, за це вже дякую! – проказала собі Оля, сміючись, але поруч з цим відчула, як просякло їй у груди якесь роздратовання на саму себе.
– Вітя, підемо на город? – перекричала свій внутрішній голос.
За чверть хвилини вона вже обливалась потом, підсипаючи картоплю на батьківському клапті города. Вся увага була в процесі роботи, і зденервований організм вбирав як живний нектар – сонце, відмолоджувалась кров, росли м’язи.
Вже сонце, підпаливши край неба, склало офіру робочому дневі, як Оля поверталася з города. Повз неї проходили зі струментом теслярі, заляпані мулярі, вантажники… І Оля почувала себе спорідненою з цією робочою сім’єю. Вона має святкувати відпочинок разом з ними, вона має право на життя… Безперечно, вона відродиться.
Незабаром стануть певно в життя, горді своєю вірною любов’ю.
Неначе вранішнє сонце – розцвіла Оля щастям, коли вдома застала листа…
І раптом:
«…Ми сиділи одинокі, вигнанці світу. Були щирі й близькі, як брат з сестрою. Я не стямився, як наші вуста зіллялися в братній поцілунок… А потім… вона стала мені за жінку…»
Оля швидко відкинула листа. Зблідла, як висохлий степ. За завісою братерства – Сергій розпутник? Сергій зрадив?
Це та страшна хвилина, що її Оля інтуїтивно сподівалась. Вирок вже давно був у неї випечений хрестом на руці. Дві пилюлі морфію зберігались, як емблеми, що повинні уквітчати їхню любов.
Як з-під удару ножа, криваво бризнуло з грудей: