Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Той вечір вони сиділи одно поруч одного повні екстазу, мрій, поривань до зоряних світів, і не ворухнувся жодний нерв стати.
Вранці Сергій не пішов на працю. Як же підло було б після надхненного піднесення внизитися до ілюстрування тексту: «Щоденно свіже м’ясо з міської різниці»…
Сергій побрів назустріч сонцю, вітав волошки й пахучі медові гречки. Радий був обійняти всесвіт, затопити повіддю рожевих мрій…
Коли ж повернувся, місто зразу закричало тисячами голосів ріжноманітних потвор цивілізації, вітрини магазинів презирливо дивились на його маленького, сірого…
Враз перед Сергія з магазину вийшла Тірца. Пішла вгору в супроводі сивого інженера. Тірца граціозно балансувала в білих капчиках, в білій шовковій сукні й білому брилі. До неї не по-батьківському притискався інженер. Він ніс галантерейні пакунки, й Тірца вдячно схиляла в його бік голову.
– Наволоч! – вирвалось у Сергія. – Так ось чому вона не хотіла, щоб я її проводив?
Зате тепер провів мстивим поглядом до самого будинку, де Тірца зникла разом з інженером.
Увечері Сергій зустрів Тірцу на місці де умовились. Взяв грубо попід руку й мовчки повів. Коли опинилися в глухому місці, промовив:
– Сьогодні я вас поцілую.
– Я певна, що ви цього не зробите.
– Ні? Ось вам. Що ви після цього скажете?
– Нічого я вам не скажу. Це тільки гра.
– Гра?
Він пожадливо впивався в губи, в очи, груди… Тірца поривчасто дихала, вгиналась тремтючою лозиною, шепотіла:
– Це нічого…
Була чаруючи приваблива, як сон. Вона безмірно краща за Олю. Правильний ніс, еластичні гадючі обійми…
Солодкий гріх! І вони сплелися, впившись одно в одного, як двоє зміїв.
– Ну, а тепер ми розійдемося назавжди.
Тірца мовчала…
– Прощавайте!
– Пожди… Я хочу ще сказати.
– Краще мовчи. Я все одно не повірю тепер ні одному твоєму слову.
– Ти й раніше так ставився до моїх слів?
– На жаль, я учора повірив тобі, а сьогодні я зневажаю тебе разом з собою.
– Я не брехала. Я так думала…
– А я так думаю, що це були дипломатичні віхи по дорозі в соіtus.
Тірца мовчала, потім схилилась лицем у траву й заридала.
– От. Я думаю, що й твій плач – штучна гістерія, яку ти не раз учиняла своєму інженерові.
Тірца злякано підвелася.
– Взагалі, з сьогоднішнього дня ти для мене – плювок. Більш ми не зустрічаємось.
Тірца стала навколішки, цілувала Сергієві руки:
– Костю! Котику!.. Вийди взавтра… Я благаю… ти про все довідаєшся…
– Добре! – принизливо кинув Сергій, вирвав руку і зник у пітьмі.
Але другого вечора він вийшов.
– Скажи, ти хоч крихотку мав доброго почуття до мене?
– Мав. Багато мав. Я навіть починав вірити, що ви морально мене підіймете, а вийшло, що ви сама мерзенна торговка душею й тілом. Від дотика до вас я став гидкий сам собі. Я не можу простити собі, що був момент, коли я протиставляв вас їй.
– Ви їй напишете про це?
– Я написав. Я завжди їй пишу про все.
– І вже послали?
– Ні, лист у мене.
– Ви зможете прочитати мені це місце?
– Це для вас не дуже приємно буде.
– Це буде для мене остання приємність.
– Гаразд! – згодився Сергій.
Вони зайшли в окремий кабінет кафе.
«…А виявилось, що ця свята женщина – звичайнісінька полюбовниця якогось інженера, – кінчав Сергій. – Я певен, що ти не надаси цьому такого значення, як попередньому інцидентові. Після тієї віри в дружбу – це була звичайнісінька гра, щоб виявити обличчя цього типу…»
– Падлюко! – скрикнула обурена Тірца. – Ви хитросплетінням хочете замаскувати свою підлу істоту?! Ви називаєте це грою? У кого загорілися очи божевільним упоєм? Хто кусав мені груди? Я б доказала їй – вашій любові. А він ще величається своєю щирістю. Мені противно дивитись на вас.
Сергій, загорнувши листа, встав.
– І ви пошлете?
– Пошлю.
– Ви не маєте права, – скрикнула Тірца з новим приступом люти. – Ви ображаєте мене. Ви мусите зараз же повернути мені цього листа. Плюгавити мене перед якоюсь міщанкою?! Не смій!.. Порви, або я перегризу тобі горло. Ти не мужчина, ти не маєш свого «я». Я буду кричати, я покличу мужчин – хай розсудять.