Вогнедан, Повелитель… [uk]

А за Вогнеданом на такому ж конику поспішає вірний Світлян. Оце він і був причиною неприємності. Войко є підданцем Ведангів, і ніхто не може заборонити йому супроводжувати свого княжича, а Світляна Повелитель звелів відправити додому, що й доручив виконати князю Буревію Ллєгу.

Зайве казати, що Світлян навідріз відмовився їхати до Квітану. Князь Буревій опинився поміж двох вогнів — адже це він свого часу влаштував юного Горича на гонорову службу. Відомо, що з пажів великих вельмож часом виходили великі люди, а чи дивні. Горичі були спокревені з Ллєгами, і тому… Словом, князь повів хлопця до Повелителя, і тихоня Світлян відважно попрохав дозволу їхати до Чорногори.

Паж оповідав потім пошепки, що лице правителя здалося йому вирізьбленим з каменю. Не дочекавшись відповіді, Ллєг вивів хлопця з приймальні і сказав йому дослівно таке:

— Дитя моє, виконуй свій обов’язок, а я виконаю свій. Я почну розшукувати тебе, аби відвезти до Квітану, за два дні опісля твого від'їзду.

Отже, князь Буревій наражається на немилість… До речі, він був єдиний вельможа, котрий зайшов попрощатися з опальним принцом. Навіть князь Вартислав, і той… Пані Воїдана, однак, прислала записку з юною панною Ставською. Записка була ні про що, однак стала добрим знаком — Перша Пані на його боці.

А приятелі-боговладці наздогнали їх з Драконом верхами вже на чорногорській дорозі. Простилися, торкнувшись по черзі долонею щоки засланця. І довго махали вслід, тримаючи в поводу своїх коней… Щасливці… Вони повернуться до милої серцю Боговлади… А йому, Вогнеданові, навіть не визначено строку заслання.

Воїслав, однак, не втрачав бадьорости.

— В Чорногорі, - говорив, — ми матимемо змогу домогтися багатьох речей, корисних для духу і тіла. По-перше, ми матимемо змогу відзначитися, адже говорять, що на перевалах знову сутички… По-друге ми побачимо милу нашим серцям Білу Ружу, котра є нам обом близькою ріднею й подругою дитячих літ. По-третє — нові краї це завжди нові враження… Ну, і нарешті — зелемінський чурбан теж прибуде до Чорногори, і дізнається нарешті, як вміють мститись Дракони.

— Прощай, столице! — озвався стиха Вогнедан

Нині перед нами

Долини теплі

І верхів’я Дани

Та взяти плащ порадив вітер з гір…

— О, так, — всміхнувся Воїслав, — на перевалах може бути прохолодно. Але навряд чи Влад Пард одразу вишле нас на Прикордоння. Уяви собі, як розхвилюються панночки Ігворри, коли до Високого Замку прибуде Принц Яблуневого Саду…

— Немилість Повелителя є завісою, що вкриє моє обличчя, — мовив принц, — я відвідаю лише князя Влада і мою сестру. Оскільки правитель не віддав наказу про мою подальшу долю, то її мусить визначити князь Влад. Власне кажучи, я певен, що нам буде дозволено жити в гірській самотині, віддалік від міст і селищ…

— Вогнику, братику, — мовив Воїслав, називаючи приятеля дитячим ім’ям, — ти перебільшуєш гнів твого батька. Ти ж знаєш Повелителя — якщо він пообіцяв вислати тебе до Чорногори за ще одну похибку, то він мусив це зробити — і край. Я певен, ми дочекаємося пробачення ще до осінніх змагань.