Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— За часів Конора в тому світі прості люди переслідували чаклунів, — почала свою вигадану (а втім, не таку вже й вигадану) розповідь Маріка. — Їхня Церква, як, власне, й наша, вважала магію диявольським промислом, але там існувала особлива організація, що називалась Інквізицією. Вона безжально винищувала всіх єретиків та чаклунів з відьмами, і тому наш предок Конор МакКой…
— Це було його повне ім’я?
— Так. Конор МакКой, син Брюса МакКоя. Він, рятуючись від переслідування, втік до нашого світу. Я не знаю, яким чином йому це вдалося. Можливо, він володів знаннями, які вважав занадто небезпечним, щоб передавати своїм дітям. Чи, може, це вийшло в нього випадково.
— А наша мати? Як вона потрапила до того світу?
— Теж не знаю. Батько пригадує, що одного разу мама розповідала йому, як відкрила давній портал Конора. Але тоді вони ще погано розуміли одне одного, і батько збагнув лише те, що мама сама була вражена своїм відкриттям.
— Він з нашого роду?
Маріка ствердно кивнула:
— Його предок по чоловічій лінії був двоюрідним братом Конора МакКоя.
Стен поринув у глибоку задуму. Маріка здогадувалася, що він вирішує важку для себе дилему: йому хотілося відвідати той світ, побачити все на власні очі — але, з іншого боку, його не надихала перспектива зустрічі з материним коханцем. Можливо, згодом…
— Не до вподоби мені твоя розповідь про переслідування, — врешті озвався брат, і Маріка зрозуміла, що до пори до часу інспекція відкладається.
— Це було давно, — заспокоїла вона Стена. — А зараз там мало знайдеться людей, що вірять у чари. Вони вважають це бабусиними казками. Якби я надумала довести, що є відьмою, мені б довелося дуже постаратися. Та й навіть тоді мене, найпевніше, визнали б просто вправною штукаркою. Дим та дзеркала — як там кажуть у таких випадках.
— Що ж, тим краще. Схоже, зі своїм батьком ти будеш у більшій безпеці, ніж із тіткою Зареною. Шпигуни Чеслава там тебе точно не знайдуть.
— Невже все так погано, Стене?
Він важко зітхнув:
— Не те слово, люба. Справи такі кепські, що гірше нікуди…
Частина друга
ПОСЛІДОВНИКИ
Розділ 8
„Ну, все! Це вже востаннє,“ — думала Маріка, стоячи перед дзеркалом у фамільній бібліотеці батькового замку і струшуючи зі свого одягу дрібні порошинки пилу.
Так само вона думала й чотири дні тому. Робота над порталом в Алісиній спальні наближалася до завершення, і Маріка була певна, що для наступної зустрічі зі Стеном їй уже не доведеться йти в старе крило замку, потай від сторонніх очей пробиратися в бібліотеку і спускатися крутими кам’яними сходами до підземної комірчини, де був портал Конора МакКоя. Але обставини склалися так, що Маріка мусила зустрітися з братом раніше, ніж вони домовлялися, а новий портал ще не було налагоджено.
Стен поспіхом залишав Цервениград, вільне торгівельне місто, розташоване на перетині Галосагу, Влохії та Південного Немету, де він провів півтора місяці, збираючи під свої прапори противників князя Чеслава Вишиградського, що самовільно проголосив себе імператором Західного Краю. За цей час до його власної армії долучилися вісім князів зі своїми військами, а також понад два десятки добровольчих полків з тих князівств, чиї правителі на словах підтримували єдність Імперії, але не квапилися довести це справами.
Князі, що зібрались у Цервениграді, беззастережно визнавали Стена своїм ватажком. Кожен з них, не маючи достатньо авторитету, щоб особисто претендувати на імператорську корону, розраховував отримати чималий зиск від Стенового сходження на престол. Ті ж князі, що вважалися найімовірнішими претендентами на корону, зараз сиділи по своїх столицях і нервово кусали лікті від досади, що не вони очолили боротьбу проти Чеслава. Захопившись планами створення власних королівств, вони згаяли слушну нагоду, а коли похопилися, то всією ініціативою вже заволодів Стен. Намагатися перехопити в нього лідерство інші князі-претенденти не ризикнули, а просто приєднатися до нього не захотіли. Тепер їм залишалося тільки чекати й пильно стежити за розвитком подій.
Тим часом як Стен збирав у Цервениграді сили, Чеслав у Златоварі нервував і всіма правдами та неправдами намагався схилити на свій бік тих князів, що оголосили про свій нейтралітет. Та врешті пасивне протистояння закінчилося, і об’єднана армія на чолі з князем Стеніславом Мишковицьким вирушила в похід.