Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Я так вирішив, сестро, — суворо відповів Стен. — Я твій старший брат і маю дбати про тебе. Я не можу допустити, щоб ти проводила ночі хтозна де… і хтозна з ким. — В останніх братових словах виразно вчувалася гіркота.
— А якщо… — несміливо почала Маріка. — Якщо я скажу тобі, якщо заприсягнуся, що в мене немає ніякого коханця. І не було. Тобі не конче вірити мені на слово. Запроси лікаря, хай перевірить, чи я незаймана. Або сам перевір — я не заперечую.
Стен був такий збентежений і шокований цією пропозицією, що його обличчя аж запашіло.
— Не верзи дурниць, Маріко! Ти ж чудово розумієш, що я цього не зроблю. Я дуже люблю тебе й поважаю, щоб так принижувати.
Відчувши під ногами хай і вельми хисткий, але хоч якийсь ґрунт, вона відразу перейшла в наступ:
— Якщо ти справді любиш і поважаєш мене, то мусиш мені довіряти. Коли я кажу тобі, що не вчинила нічого негідного, отже, так воно і є.
Цей арґумент трохи остудив Стенів запал. Він почухав потилицю й подивився собі під ноги.
— Але ж… Довіра має бути взаємною, сестричко. Якщо ти насправді… ну, розумієш, про що я… то чому не хочеш сказати, куди ходиш уночі? Погодься, це дуже підозріло. І твоє безсоромне вбрання… і все інше. Можливо, ти, сама про те не підозрюючи, сплуталася з поганими людьми. Я непокоюся за тебе.
— Не треба непокоїтись. Люди, з якими я, за твоїм висловом, сплуталася, достойні й шановані. А що ж до вбрання, то там, де я буваю, так одягаються всі порядні дівчата.
— Та де ж, урешті, ти буваєш? — вигукнув Стен. — У якому кінці світу порядні дівчата вдягаються як… як шльондри!
Маріка відчула: ще трохи — і брат знову вибухне. На кінчику язика в неї вертілося одне закляття, яке брат не зможе відбити і яке, не завдавши йому шкоди, хвилин на п’ять цілковито знерухомить його. Цього цілком вистачить, щоб знову відкрити портал і втекти до Норвіка. Звичайно, вона щодня зв’язуватиметься зі Стеном, надсилатиме йому повідомлення, що з нею все гаразд, але не стане повертатися, доки брат не перебіситься і не визнає за нею право на самостійне життя. А тим часом Маріка мешкатиме в сера Генрі, остаточно вилікує його, поверне йому сили та здоров’я. Крім того, щодня і щоночі вона буде з Алісою, їм більше не доведеться дорожити кожною хвилиною, вони матимуть удосталь часу одна для одної…
Проте такий вчинок означатиме цілковитий розрив зі Стеном. Певна річ, вони й далі залишатимуться ріднею, але теперішньої близькості між ними вже ніколи не буде. А Маріка дуже цінувала свої стосунки з братом і не хотіла їх руйнувати. Зрештою, втеча — це крайній захід, і вона зможе вдатися до нього пізніше, коли обставини складуться так, що не залишиться іншого виходу. Ну а зараз… Що ж, нічого не вдієш. Доведеться обирати з двох лих менше. Хоча братові буде боляче…
— Будь ласка, Стене, не примушуй мене. Просто повір мені на слово. Так буде краще для нас обох. І передовсім — для тебе.
— Для мене буде краще, коли ти скажеш правду.
— Востаннє прошу тебе…
— А я наполягаю!
Маріка гірко зітхнула.
— Ну, раз так… — І скоромовкою випалила: — Я була в батька.
Стен кривився, мовби з’їв щось кисле.
— Дуже дотепно! — Він пирхнув. — І зовсім не смішно.
Маріка жалісливо подивилася на нього.
— Я кажу не про твого батька, Стене. А про мого.
На якусь мить їй здалося, що вона мимоволі привела в дію своє закляття. Стен завмер, як паралізований, ноги йому підкосилися, але він таки зміг устояти, дошкандибав до найближчого стільця й важко всівся на нього, втупившись бездумним поглядом у протилежну стіну.
— Даруй, Стене, — тихо сказала Маріка. — Я ж попереджала…
— Залиш мене… Зараз же!
Маріка мовчки кивнула — радше собі, ніж йому, — і вийшла з кабінету, зачинивши за собою двері.
У спальні напівсили горів вправлений у люстру магічний світильник. На ліжку були безладно розкидані подушки, зім’ята ковдра лежала на підлозі, а лялькова голова знайшлась аж у дальньому кутку кімнати.
„Братик добряче лютував,“ — подумала Маріка, скидаючи жакетку.
Також вона скинула спідницю та блузку, закуталась у просторий довгий халат, а своє тамтешнє вбрання віднесла в ґардеробну, якнайдалі від Стенових очей. Повернувшись до спальні, Маріка вмостилася на краю ліжка і стала чекати на брата.
Стен вийшов з кабінету хвилин за десять по тому. Він був неприродно блідий і так само неприродно спокійний. Присівши поруч із сестрою, запитав:
— Де живе… цей чоловік?