П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню». Краткое содержание книги:
Вона хотіла сказати йому, що любить його. Повернувшись на бік, Келен почала чекати. Повіки змикалися самі собою, і було потрібно зусилля волі, щоб розкрити їх знову. Поклавши руку на ковдру там, де було місце Річарда, Келен зрозуміла, що своєю частиною ковдри він накрив її. Навіщо він це зробив, якщо збирався скоро повернутися?
Келен сіла і знову протерла очі. У тьмяному світлі ледь тліючого вогнища вона розгледіла, що одягу Річарда теж немає.
Минулий день виявився дуже довгим. І в попередню ніч вони теж не дуже багато спали. Навіщо йому знадобилося виходити посеред ночі на вулицю, та ще й під проливним дощем? Їм необхідно поспати. Вранці треба повертатися в Ейдіндріл.
Вранці. Вони їдуть вранці. У нього є час тільки до ранку.
Враз прокинувшись, Келен уважно оглянула лежачі на підлозі речі. Він відправився шукати докази. Вона не сумнівалася в цьому. Щось, що можна буде показати їм на підтвердження того, що він правий.
Пошукавши у своєму мішку, Келен витягнула маленький світильник. Він прикривався зверху конусоподібною кришкою, так що свічка не намокне і не згасне під дощем. Витягнувши з лежачоі біля вогнища купи дров довгу паличку, Келен підпалила її у вогнищі, запалила свічку і прикрила маленькі скляні дверцята, щоб вітер не задув вогник. Світильник і свічка в ньому були зовсім крихітними, світла виходило зовсім небагато, але це все ж краще, ніж шльопати в непроглядній пітьмі під дощем.
Келен зірвала ще сиру сорочку з підставки, спорудженої Річардом перед вогнищем. Натягуючи на себе холодну мокру одежу, вона, задрижавши, покрилася мурашками. Доведеться їй теж прочитати нотацію своєму новоспеченому чоловікові. Вона змусить його повернутися назад в ліжко і тримати її в обіймах до тих пір, поки вона не зігріється. Це через нього її трясе від холоду. Кривлячись, Келен натягнула на голі ноги крижані, мокрі наскрізь штани.
Які докази він відправився шукати? Курку?
Перед тим як лягти, Келен, сушачи волосся над вогнем, поцікавилася, чому він вирішив, що весь час бачив одну й ту ж курку. Річард відповів, що у мертвої курки, яку вони виявили вранці біля будинку духів, на дзьобі праворуч малося темна пляма. І в курки, на яку вказав Птахолов, була така ж відмітина.
Річард надав цьому значення далеко не відразу. Але у курки, що чекала під стріхою будинку, де лежало тіло Юні, теж малася відмітина. Однак ні в одній з замкнених в трьох будинках курей її не виявилося.
Келен помітила, що кури постійно щось клюють, а на вулиці дощ і мокро, так що це швидше за все просто бруд. Більш того, грязюка напевно була на дзьобі не в однієї птиці. І її просто змило, коли їх несли під дощем в хатини.
Люди Тіни рішуче стверджували, що зібрали всіх до єдиної курей в селі, так що та курка, що він шукав, неодмінно була в одній з трьох хатин.
Річард нічого не відповів.
Тоді вона запитала, навіщо саме цій курці — повсталій з мертвих — знадобилося переслідувати їх безперервно весь день? З якою метою? На це Річард не відповів теж.
Келен зрозуміла, що своїми словами не надала йому потрібної підтримки. Вона знала: Річарду не властиві польоти фантазії. І його наполегливість — зовсім не упертість і не бажання дошкулити їй.
Йому слід було б слухати уважніше і ласкаво. Вона його дружина. Якщо він не може розраховувати на неї, то тоді — на кого? Не дивно, що у нього не було настрою займатися з нею любов'ю Але курка..
Келен відкрила двері і вийшла на вулицю, де її привітав крижаний шквал. Кара пішла спати. Охороняючі будинок духів мисливці помітили Келен і тут же підбігли, втупившись у всі очі на освітлене крихітною свічкою лице. В сяйві блискавок мокрі тіла здавалися потойбічними видіннями.
— Куди пішов Річард? — Запитала Келен. Мисливці нерозуміюче заморгали.
— Річард, — повторила вона. — Його немає в будинку. Він не так давно пішов. Куди він попрямував?
Один з мисливців, перш ніж відповісти, запитливо оглянув решту. Ті похитали головами:
— Ми нікого не бачили. Зараз темно, але ми все одно побачили б, якби він вийшов.
— А може, й ні, — зітхнула Келен. — Річард був лісовим провідником. І ніч — його стихія. Він здатний розчинитися в темряві точно так само, як ви вмієте зникати в траві.
Мисливці кивнули, ні на секунду не засумнівавшись у її словах.
— Значить, він десь тут, але ми не знаємо де. Іноді Річард-з-характером уміє вести себе як дух. Він не схожий ні на кого з людей, що ми зустрічали раніше.