Кожен день – інший. Щоденник
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-305-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кожен день – інший. Щоденник». Краткое содержание книги:
У новій книзі лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк «Кожен день — інший» — щоденникові записи письменниці за 2011–2012 pp., в яких з великою художньою силою відображено її духовне світосприйняття та вміщено глибокі й цікаві спостереження, зроблені під час мандрівок від Урожа і Львова до Єрусалиму.
Чим далі ти від дому, тим менше відчуваєш відстань. Ніби потрапляєш у паралельний світ. Хрест, сплетений з лози, приставлений до дерева, ось перше, що виринає в пам’яті, коли згадую Грузію. Я першою прокидалась у Тбілісі, раніше, ніж саме місто.
1.07.2012
Вперше за стільки років душа відкрилася до сонця, що сходить. Лише спів птахів, роса по коліна, туман під лісом і синюваті гори. Світ, який не змінюється, в якому я назавжди залишилася дитиною. Він мене приймає, захищає і відпускає. Мій вічний притулок, у ньому немає і ніколи не буде людей.
5.07.2012
Добромиль — три тисячі населення, промисловість зруйнована вщент, молодь — одні наркомани. Здається, лише цього разу, подивившись згори з ратуші на місто, де моє серце, я зрозуміла, що його очікує. Добромиль на це не заслуговує. Коли я розповідала про Слугу з Добромиля, небо прорвалось і линув короткий дощ, і я відчула присутність цієї істоти.
Кеніґсберг уже був зруйнований, і Кант давно спочивав під стіною собору. У цьому спекотному отупінні надто багато смерті. Напевно, жити тут важко, в понурому мовчанні й сезонних ритуалах механічного життя. Воно й відновиться, як відновлюється природа після стихійних катаклізмів: повільно й негармонійно, саме по собі, всупереч бажанню, бо так треба. Місто, яке занепадає, ніколи не може гідно померти.
9.07.2012
Лише влітку бувають такі дні: сумирні й погідні, коли всі забувають про тебе й нікому від тебе нічого не потрібно. Такі щедрі, що викликають бажання ділитися з кимось, зробити щось для когось. І такі короткі й швидкоплинні. Вночі падав дощ, коли ж він був востаннє? Стало прохолодніше. Вранці я чую голос нашої двірнички, яка голосно розповідає про себе світу, бо вікна прочинені тепер весь час. Вона трохи ксенофобка, з села, чи не з Романіва, у неї день народження 21 липня. Ввечері активізуються підлітки, кричать. Хтось у сутінках запустив феєрверк. Усе як у «Вині з кульбаб». Навіть вино у мене є: дві пляшки кульбабового вина.
11.07.2012
Певно, то лише в Україні буває, що совісна й чутлива людина не може жити, ні в селі, ні в місті, хоча саме так і живе, хитаючись, як маятник. Згадала незакінчену повість Григора Тютюнника «День мій суботній», наче вступила в теплу річкову воду. Не дивуюсь, що він її не закінчив, бо це не закінчується ніколи в совісної й чутливої людини. Це не можна передати словами. Коли доходиш до розуміння того, що слова безсилі, не хочеться жити взагалі.
14.07.2012
Дивитись на світ наче з вікна автобуса і знати, що ти не маєш уже до нього стосунку, і відчувати радість від того проминання. Немає значення, де ти — серед людей чи сама. Все одно тебе закриває невидимий щит, і так було завжди, тільки ти про це не знала.
Власне через це світ намагається тебе позбутися: сипле піском в твоє скло, пробує злякати, звабити вже не грошима чи успіхом, а цікавим заняттям.
Мені завжди подобалося просто йти, не думаючи, куди й навіщо. Ось так я побувала в місці свого давнього сну: за полем і лісом покинуті будинки, навіть обриси ті самі. На заході, де влітку сідає сонце. Мене довго непокоїв той сон, у якому нічого не відбувалось. І тепер — так само. Тільки пласт чорної глини, нашпигованої скалками слюди, і кущик материнки край дороги. Материнка не росте в наших краях, і глини такої я не бачила. Це може бути знаком того, що й інші сни стануть, можливо, колись реальністю.
22.07.2012
Вже все сказано про Марину Мнішек, усе, що можна. Шукаю той кут, з якого ніхто не дивився. Ось вона в Тушино просить батька, щоб той надіслав їй чорного оксамиту. Кожної хвилини може вмерти, а однак думає про такі речі. Акторка чи просто дитина, яка все ще думає, що в неї є ангел-охоронець. Або той випадок, коли вона, вже одружена, відмовляється їхати до чоловіка, почувши, що той веде легковажний спосіб життя. Старша сестра вдало вийшла заміж, вона хоче її перевершити. От і перевершила, тішиться, що стане царицею московською. Мабуть, лише жінка може її зрозуміти, але про Марину пишуть чоловіки.