Кожен день – інший. Щоденник
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-305-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кожен день – інший. Щоденник». Краткое содержание книги:
У новій книзі лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк «Кожен день — інший» — щоденникові записи письменниці за 2011–2012 pp., в яких з великою художньою силою відображено її духовне світосприйняття та вміщено глибокі й цікаві спостереження, зроблені під час мандрівок від Урожа і Львова до Єрусалиму.
22.06.2012
Тихе божевілля: на гуртовому ринку поміж саджанцями рододендронів, магнолій, самшиту і ще бозна чого — гіпсові, трохи вигорілі на сонці їжаки завбільшки з гуску, вівчарки явно нереального розміру, гноми, качки, гриби, жаби… Я все частіше наштовхуюся в місті на гіпсових розмальованих потвор і альпійські гірки, схожі на могили домашніх улюбленців. А коли їду в автобусі через села, то в очах іскрить від цієї барвистої розкоші. Це не моє божевілля, не мій несмак, але від того не легше. Починається все від китайських іграшок, отруйних як за кольором, так і за суттю, дитячого одягу неприродніх кольорів, блискіток та стразів на жіночому одязі. Усе це можна скопіювати й продукувати, відкривши власний бізнес: дешево і яскраво. Мабуть, так уявляють собі рай злидарі або ті, що не можуть забути про власні злидні. У дитинстві я бачила сон-видіння: тихий присмерк і багато білих лілій у густій траві. Таким я уявляла собі рай, куточок раю.
Тепер з’явились ще гіпсові українці. Про гіпсових святих, що стоять на газонах, я вже мовчу. Люди йдуть і хрестяться на них. А з пластикових вікон зникли хрести, що якимось чином захищали дім від лиха.
24.06.2012
У Станіслава Лема є рецензія на неіснуючу книгу про Голокост якогось Аспернікуса. Я вже читала її кілька разів, кожного разу з іншої потреби. Тепер мене цікавив ґрунт, на якому виростають фашизм і нацизм. Так от, Лем вважає, як справжній інтелектуал, що ці явища створюються людьми з нерозвинутим інтелектом із нижчих суспільних прошарків, для яких характерне невміння домовлятись, що взагалі є згубним у глобалізованому світі. Абсурд і кіч — основні елементи фашизму. Він нежиттєздатний і нетривалий.
Тому мені такими симптоматичними видаються гіпсові звірята і вся попса, літературна й музична. Бо це кіч. Ніщо вперше створене не є кічем. Кіч — завжди вторинний. В основі постмодернізму покладено теж кіч — байдужий до почуттів людини і прихильний до її основних інстинктів.
26.06.2012
Подумала, що перестаю зважати на власні помилки, як забувають про рану, коли вона не на обличчі. Виходити у той спосіб на люди, як виходжу я, і робити помилки — вкрай небажано й необережно. Я потрапляю в потік, а звідти у вир чужих думок, які дезорієнтують. Що з того, що основні принципи мого життя незмінні. Колись назбирається повно помилок, які можуть і їх змінити.
Чого б ото турбуватись про дрібні помилки в цьому здеґрадованому світі, де панують безкарність і несправедливість, де навіть зло не з розуму, а зі сліпоти. Та тому, що ніхто не захистить мою душу, окрім мене.
Мені судилась скромна роль, але головний актор захворів і мене випхали на сцену. Жити всупереч долі — нелегко. Тому я й інтуїтивно обрала сюжет нового роману, де відбувається щось подібне. Якби йшлося про часи героїчні, але ж ні — настали часи ганебні й підлі.
27.06.2012
Немає сонця — нема роботи. А вчора цілий день було як в мішку, потрапила під дощ. Щось не помічала за собою залежності від сонця. Увесь день просиділа над чужим рукописом. Утім, є користь від цієї монотонності. Якась частина моєї свідомості побувала на краєчку Всесвіту, колись я напишу про це. Інша — на Алтаї, де між гір є дивовижне озеро, а мені завжди подобались гірські озера, що кидають виклик логіці земного тяжіння. Потім я побувала в Єрусалимі, згадавши казкові розсипи овочів і фруктів на найбільшому ринку, просто естетичне задоволення бачити це взимку, таке здорове, свіже, гарне. І поруч жебраки, що калатають бляшаними пуделками, вимагаючи пожертви. Не просять, а вимагають. Схід — прекрасний. Там злидні не пригнічують, там люди не переймаються завтрашнім днем і не лукавлять. І там твоє життя належить лише тобі і ти за нього відповідаєш. Не знаю, чи звертали колись увагу на те, як східна ментальність вплинула на Ісуса Христа. Чи як Єрусалим впливав на Львів. Араб на нашому ринку обіцяв мені принести затар і хумус. Є у нього і справжня халва з Ізраїлю. Думка про це розсуває межі світу. А ще я подумала, що не вистачить життя, аби побувати в усіх куточках України, така вона велика. І як хотілося б.
29.06.2012
Записи в щоденнику, як листки, що падають з дерева. Впавши — стають чужими одне одному. Тільки так я розумію, що кожен день справді інший, і цим засвідчую своє невміння вибудувати щось цілісне. Вчора згадала свій давній задум — написати про царицю Шушанік за мотивами її життєпису V століття. Мій зв’язок із Грузією все ще існує. Гарно було б туди поїхати ще колись, але вже в іншій якості — пожити, як живуть усі люди в цій країні. Спершу написати, а тоді поїхати.