Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Дістаньте це створіння, — звелів Аслан.
Один зі слонів підняв дядька Ендру хоботом і поклав його під ноги Лева.
Дядько був надто переляканий, аби бодай ворухнутися.
— Будь ласка, Аслане, — промовила Поллі. — Ви можете сказати щось таке, щоб він перестав боятися? І щось таке, що відбило б у нього бажання повернутися сюди знову?
— Ти думаєш, він захоче сюди повернутися? — запитав Аслан.
— Розумієте, Аслане, — сказала Поллі, — він може послати когось іншого. Він дуже збуджений тим, як сталевий брус із ліхтарного стовпа виріс у дерево ліхтарного стовпа, й він думає…
— Він думає дурниці, дитино, — урвав Аслан. — Цей світ буятиме життям протягом кількох днів, бо пісня, якою я розбудив його до життя, досі лунає в повітрі й тремтить у землі. Але вона лунатиме недовго. Проте я не можу сказати про це старому грішнику, бо він зробив себе неспроможним почути мій голос. Коли я заговорю до нього, він почує лише рик і рев. О сини Адама, як розумно ви захистилися від усього, що може дати вам користь! Але я маю для нього лише один подарунок, який він спроможний прийняти.
Він доволі сумно опустив свою велику голову й дихнув у нажахане обличчя земного чаклуна.
— Засни, — сказав він. — Засни й на кілька годин відокрем себе від тих страждань, які ти вигадав для себе.
Дядько Ендру негайно простягся на землі, заплющив очі й став дихати спокійно та мирно.
— Заберіть його звідси й покладіть спати, — сказав Аслан. — А тепер гноми! Покажіть своє ковальське вміння. Я хочу подивитись, як ви зробите дві корони для своїх царя та цариці.
Більше гномів, аніж ви можете собі уявити, метнулися до Золотого Дерева. Вони обтрусили все його листя і вмить відламали кілька гілок. Тепер діти змогли побачити, що те дерево не тільки здавалося золотим, а й усе було зі щирого золота. Воно, звичайно, виросло з тих кількох соверенів, які випали з кишені дядька Ендру, коли його перевернули вниз головою. Так само й срібне дерево виросло з його напівкрон. Із нічого, як здавалося, з’явилися оберемки сухого дерева для розпалу, маленьке ковадло, молотки, обценьки й ковальський міх. Наступної миті (як ці гноми люблять свою роботу!) вогонь уже палахкотів, ковальський міх роздимався й сичав, золото плавилося, молотки стукотіли. Двоє кротів, яким Аслан раніше доручив поритися в землі (а цю роботу вони любили над усе), викопали цілу гірку коштовних каменів, яку склали в ногах у гномів. Під майстерними руками маленьких ковалів дві корони набули форми — вони були не бридкими й важкими речами, як модерні європейські корони, а легкими, тонкими, прегарно виготовленими обручами, які справді можна було носити й здаватися гарнішими з ними на головах. Корона царя була прикрашена рубінами, а цариці — смарагдами.
Коли корони охолодили в річці, Аслан звелів Френкові й Елен стати перед ним навколішки й надів корони на їхні голови. Потім сказав:
— Підведіться, царю й царице Нарнії, батьку й мати багатьох царів, які правитимуть Нарнією, Самотніми островами та Древляндією. Будьте справедливими, поблажливими й мужніми. Я вас благословляю.
Кожен вигукнув слова привітання, або загавкав, або заіржав, або заревів, або залопотів крильми, а царське подружжя стояло, маючи врочистий і трохи сором’язливий вигляд, але їхня сором’язливість робила їх ще шляхетнішими. І поки Діґорі вигукував привітання, він почув поруч себе глибокий голос Аслана, який сказав:
— Дивіться!
Кожен у натовпі обернув голову, і потім кожен набрав повні груди повітря від здивування й захвату. Трохи віддалік вони побачили дерево, віти якого нависали над їхніми головами і якого не було там раніше. Воно, напевне, виросло в тиші, але швидко, як ото піднімається вгору прапор на флагшток, поки всі вони були заклопотані коронацією. Його широкі віти, здавалося, відкидали не тінь, а світло, і срібні яблука, як зорі, виглядали з-під кожного листка. Але зітхнути кожного примусила не так його краса, як пахощі, що від нього линули. На якусь мить ніхто не міг подумати про щось інше.
— Сину Адама, — сказав Аслан, — ти добре посадив своє дерево. А ви, нарнійці, повинні мати своєю найпершою турботою догляд за цим Деревом, бо воно ваш щит. Відьма, про яку я вам розповідав, утекла далеко на північ; там вона ставатиме дедалі сильнішою у своїй чорній магії. Але поки це дерево квітнутиме й даватиме плоди, вона ніколи не прийде в Нарнію. Вона не наважиться підійти ближче, як на сотню миль до Дерева, бо його пахощі, які для вас радість, життя і здоров’я, є смертю, жахом і розпачем для неї.