Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
— Я справді щасливий, що ви — наша колишня родина — живете так добре.
— Коли великі пасовища зруйновано, то маленьке пасовище нашої родини не вберегти, — похитала головою Ґасмаа. — Степ висох, і Тенґер припиняв давати дощі, тож це наше пасовище стає рік від року гіршим. А ми ж повинні забезпечити чотирьом дітям навчання в школі, а ще потрібно відкладати гроші їм на весілля й на будівництво осель, а ще — на лікування, та й на випадок лиха в степу потрібна чимала сума грошей… Нинішнє покоління далі свого носа не бачить, тільки хочуть усе купити, що очі бачать… Ось їм трапилась ваша машина, і вони вимагають у Баяра її у вас купити. Я боюся, що коли старі люди в степу помруть, молодь уже не розумітиме старих законів степу, буде ганятися за тим, щоб вигодувати якомога більше овець і обміняти їх на гарні машини, гарні будинки, гарний одяг…
— Тоді не дивно, чому це тільки я вийшов із машини, обидва братики відразу ж почали крутитись навколо мене й запитувати, скільки вона коштує, — зауважив Ян Ке.
— Монголам теж слід ввести політику планування народжуваності, — сказала Ґасмаа, — дітей тепер так багато, що степ їх не прогодує. Якщо ці двоє хлопців не вступлять до університету, то муситимуть повертатись у степ пасти овець, потім одружаться й створять окремі сім’ї, й отару тоді доведеться поділити. Однак поділеною отара виглядає маленькою, а їм захочеться мати більше овець. Але ж пасовище при цьому не побільшає! Якщо на цьому клаптику землі звести ще декілька будинків, воно просто загине…
Баяр увесь цей час надворі різав барана, і через деякий час його дружина, так само справна монголка, внесла до кімнати повну миску вареного шматками м’яса. Чень Чжень і Ян Ке також поставили на стіл різні консерви й продукти в вакуумних упаковках. Ще не зовсім стемніло, але в залі раптом увімкнули світло.
— Оце так світло! — вигукнув Чень Чжень, звертаючись до Бата. — Скотарям, нарешті, вже не потрібно палити лампи з овечого лою! А колись я мусив читати книжки упритул до такої лампи й часто обсмалював собі волосся.
— На скільки вам вистачає електрики з повітряного генератора? — запитав Ян Ке.
Бат, посміхнувшись, відповів:
— Коли є вітер, генератор крутиться цілий день, накопичуючи енергію в спеціальній батареї. Цієї енергії вистачає на 2 години, якщо потрібно більше, то в мене ще є маленький дизельний генератор.
Згодом знадвору почулося бібікання — майже всі люди «племені» Ґасмаа з’їхались сюди на джипах і мотоциклах, у великій залі стало тісно, мов у консервній банці. Коли зустрічаються давні степові друзі, почуття починають бити ключем — Чень Чжень і Ян Ке то відчували чиїсь дружні удари кулаків, то виявляли себе затиснутими з усіх боків і втягнутими в розмови про те про се. Раптом Лхамжав, по-старому поглянувши вовком, витягнувши шию і цього разу ще й посмикуючи свою цап’ячу борідку, загорлав до Яна Ке:
— Чому ти не одружився з Cap Цецеґее? Забрав би її до Пекіна! Штраф… штраф… штрафна чарка!
Ян Ке, вже п’яний, беззастережно заявив до нього:
— Ану скажи: скільки чарок висить на крилах у жайворонків, що парами злітають у небо?
Усі старі знайомі були ошелешені його заявою! Лхамжав, який тепер уже не міг пити так багато, як раніше, відразу ж виправився:
— Ні… Не так! Не… не штрафна чарка! Твій штраф — позичити мені твою гарну машину… на один день. Я… я хочу поїздити досхочу на гарній машині!
— Це ж ти сказав, що таке «ягня», як я, ніколи не буде до пари орхонській красуні-«вовчиці», — відповів Ян Ке, — от я й побоявся брати її за дружину. Це все ти винен! Позичити тобі машину — це без проблем, але щоб завтра на ній їздити, ти не повинен і краплі горілки до рота брати!
Лхамжав приніс іще пляшку старого лучжоуського вина й, зробивши смачний ковток, сказав:
— Я… Я, однак, тебе колись не розгледів. Те, що ти не одружився з Cap Цецеґее — це нічого, але чому я не віддав за тебе свою молодшу сестру Улаан? Так би в степу на випадок судових позовів у нас був би свій адвокат з Пекіна. В останні роки тут забагато людей, які його руйнують, ще й риють скрізь великі рови в пошуках корисних копалин, а якщо їх не знаходять, то навіть не закопують після себе те, що нарили… Не потрібно турбуватись, якщо Пекін даватиме нашому степу менше грошей, головне — щоб вони давали нам закони й адвокатів! — Зробивши ще ковток вина, він голосно заявив: — Домовились! Завтра я прийду по твою машину! Давай мені зараз ключі!
Після цього позичати машину прийшли інші старі друзі — Саацерен, Санж та ін. Ян Ке, випивши, ставав поблажливим і з усім погоджувався: