Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Таємничість, якою він на думку всіх був оточений, пояснювалася тим, що він до всього брався, все бачив, чув, і знав, і, проте, ні в чому нічого не знаходив, а це здавалося неприродним. Вініфред був добре відомий англійський тип розчарованості, бо їй доводилося бувати у світському товаристві. Така розчарованість кладе на людину печать своєрідної шляхетності, і кожен, позначений такою печаттю, може пишатися цим. Але не знаходити нічого ні в чому не задля пози, а насправді, вважаючи, що ні в чому немає нічого,— це було не по-англійському; а все неанглійське підсвідомо здається небезпечним, а то й просто вважається поганим тоном. Так наче у вашому кріслі ампір розсівся настрій часів війни — темний, важкий, усміхнений і байдужий, наче ви слухаєте, як цей настрій промовляє, ворушачи товстими рожевими губами над мефістофельською борідкою. Як висловився Джек Кардіган, це «вже занадто» для англійця, бо якщо немає нічого, чим варто було б захоплюватися, то все-таки існує спорт, а він може захопити кожного! Навіть Вініфред, яка завжди була в душі справжнім Форсайтом, і та відчувала, що така розчарованість не дає ніякої користі, отже, їй немає місця в нашому житті. Одне слово, мосьє Профон занадто відверто виявляв цей настрій у країні, де його маскують з міркувань пристойності.
Коли Флер, швиденько повернувшися з Робін-Гіла, зійшла того вечора до обіду, «настрій» стояв біля вікна маленької вітальні Вініфред і дивився на Грін-стріт з таким виразом, ніби нічого там не бачив. І Флер одразу втупилася в камін, наче побачила вогонь, якого там не було.
Мосьє Профон відійшов від вікна. Він був у вечірньому костюмі: біла жилетка, біла квітка в петельці.
— А, це ви, міс Форсайд,— сказав він.:— Мені дуже приємно бачити вас. Як здоров'я містера Форсайда? Я оце щойно говорив сьогодні, що хочу побачити, як він тішиться життям. Він знервований.
— Та невже?— коротко відповіла Флер.
— Знервований,— повторив мосьє Профон, гаркавлячи.
Флер круто повернулася.
— Може, сказати вам, що б його потішило?— запитала вона. Але слова «звістка, що ви ушилися» завмерли, коли вона побачила вираз його обличчя. Він вищирив свої чудові білі зуби.
— Сьогодні мені довелося почути в клубі про його колишні неприємності.
Флер широко розплющила очі.
— Що ви маєте на увазі?
Мосьє Профон нахилив свою напомаджену голову, ніби бажаючи пом'якшити свої слова.
— Те, що сталося до вашого народження,— сказав він.— Ту невеличку справу.
Розуміючи, що він хитро відвернув її увагу від тієї частки, яку сам доклав до прикрощів її батька, Флер, проте, відчула, що її затоплює хвиля непереборної цікавості.
— Скажіть, що ви чули?
— Але ж ви все це знаєте,— відказав мосьє Профон.
— Певно, що знаю. Але я б хотіла переконатися, що вам нічого не перебрехали.
— Йшлося про його першу дружину,— почав мосьє Профон.
Мало не вигукнувши: «Та в нього ж не було іншої дружини!»— Флер сказала:
— То що ж вам розповіли про неї?
— Містер Джордж Форсайд розказав мені про те, що перша дружина вашого батька потім одружилася з його кузеном Джоліоном. Гадаю, для містера Форсайда це було трохи неприємно. Я бачив їхнього сина — гарний хлопець!
Флер підвела погляд. Мосьє Профон загойдався перед нею, посміхаючися своєю мефістофельською посмішкою. То ось у чому річ! Спромігшися зробити героїчне — найгероїчніше в її житті — зусилля, дівчина примусила спинитися це глузливе обличчя. Вона не знала, чи він помітив, що з нею діється. Цієї миті зайшла Вініфред.
— Ага, ви вже тут. Ми з Імоджен чудово погуляли на «Дитячому базарі».
— На якому дитячому?—механічно запитала Флер.
— Що його організувало товариство «Рятуйте дітей». Я купила таку чудову річ, серденько. Старовинна вірменська прикраса — зроблена, мабуть, кілька століть тому. Я хочу знати вашу думку про неї, Проспере.
— Тітонько,— раптом прошепотіла Флер.
Почувши щось дивне в тоні дівчини, Вініфред підійшла до неї.
— Що з тобою? Тобі недобре?
Мосьє Профон відійшов до вікна і навряд чи міг їх почути.
— Тітонько, він... він сказав мені, що тато був уже колись одружений. Чи правда, що він розлучився з тією жінкою і вона вийшла заміж за батька Джона Форсайта?
Ніколи за все своє життя матері чотирьох маленьких Дарті не доводилося переживати такого збентеження. Обличчя племінниці страшенно зблідло, очі стали аж чорні, тихий Голос тремтів.