Сага про Форсайтів

Вона ходила по кімнаті, кусаючи губи, і міркувала з відчайдушною зосередженістю. Джон любить свою матір. Якщо йому розповіли, що він робитиме? Важко сказати. Але якщо не розповіли, то чи не слід їй... чи не варто їй спробувати заволодіти ним, одружитися з ним, перш ніж він довідається? Вона поновила в пам'яті бачене в Робін-Гілі. Обличчя матері, таке пасивне — темні очі, волосся наче напудрене, стриманий вираз, усмішка — воно її бентежило; батькове обличчя — добре, змарніле, сповнене іронії. Інстинктивно вона відчувала, що навіть тепер вони не хочуть розповісти це Джонові, не хочуть вразити його — бо, звичайно, вся ця історія вразить його глибоко й боляче!

Треба попросити тітку, хай не розказує батькові, що їй усе відомо. Поки вважається, що ані вона, ані Джон нічого не знають, ще вдасться врятувати становище — можна замести сліди і домогтися того, чого вона бажає. Але її жахала думка про те, що вона сама і ніхто їй не допоможе. Всі проти неї, геть усі! Джон сказав правду: він і вона хочуть жити, але минуле заступило їм дорогу, минуле, до якого вони зовсім не причетні і якого не розуміють! Жах, та й годі! І раптом вона згадала про Джун. Чи не допоможе їм вона? Чомусь у неї залишилося таке враження, що Джун співчуватиме їхньому коханню, бо її дратує, коли людям ставлять перепони. Потім інстинкт підказав їй іншу думку: «Не треба розкривати карти навіть їй. Це ризик. А я хочу, щоб Джон належав мені. Наперекір їм усім».

Їй принесли бульйону й таблетку улюбленого засобу Вініфред від головного болю. Вона проковтнула і те, й те. Тоді з'явилася й сама Вініфред. Флер розпочала кампанію словами:

— Знаєте, тітонько, я не хочу, щоб люди думали, ніби я закохана в цього хлопця. Я майже його не знаю.

Вініфред, хоч і досвідчена, не була fine. Вона вислухала цю заяву з великою полегкістю. Звичайно, дівчині неприємно довідатися про сімейний скандал, і вона взялася підмальовувати дійсність — завдання, яке могла чудово виконати, діставши світське виховання під опікою матері, що була втіленням спокою, і батька, нерви якого треба було постійно берегти, і проживши багато років у шлюбі з Монтегю Дарті. В своїй розповіді вона майстерно затушувала все, що треба. Перша дружина батька Флер поводилася дуже нерозважливо. Був у неї один молодик, який попав під колеса омнібуса, і вона пішла від батька Флер. Потім через багато років, коли все могло б владнатися, вона захопилася їхнім двоюрідним братом Джоліоном, і, звичайно, батькові довелося розлучитися з нею. Події ці вже канули у безвість, пам'ятає їх тільки родина. Та, може, воно все вийшло на краще: у батька тепер є Флер, а Джоліон і Айріні, кажуть, жили щасливо, і їхній син хороший хлопець. «Одруження Вела з Голлі також допомогло загоїти давню рану, як ти сама розумієш». По цих заспокійливих словах Вініфред погладила племінницю по плечу, подумала: «Мила дівчинка — тіло тугеньке, як яблуко»,— і повернулася до Проспера Профона, який, не зважаючи на свій гідний осуду вчинок, цього вечора був дуже «цікавий».