Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Він вийшов з кімнати.
Мюллер встав і почав застібати куртку.
— Найближчі дні мене тут не буде, — сказав йому Шнайдерайт. — Завтра я їду на установчу конференцію!
Мюллер байдуже хитнув головою, і Шнайдерайт вийшов. Професор Гольт здавався пригніченим. Від турбот зморшки на його обличчі поглибшали.
— Доручіть цю справу мені,— сказав Мюллер. — Врешті мені таки вдавалось одержувати вугілля. В найгіршому випадку буду змушений потривожити комендатуру.
Професор Гольт безсило розвів руками і знов опустив їх.
— Доведеться припинити виробництво навіть сульфонамід-них препаратів і протитифозної вакцини.
— Припинити виробництво? — перепитав Мюллер. — Але ж, професоре, що з вами діється?
— Навіщо все це? — сказав професор. — Зима надто затяглася.
Мюллер підняв комір куртки, біля дверей він ще раз зупинився і сказав:
— Ви не виспались, професоре, у цьому вся річ! — Біля його очей утворилось безліч зморщок. — Якось один професор сказав мені: «Ви просто не уявляєте собі, як міняється в людини настрій, коли вона не виспиться».
Професор Гольт повернув голову в бік Мюллера, і обличчя його полагіднішало. Він раптом засміявся.
— Так, це дійсно мої слова, і зараз їх можна застосувати по відношенню до мене. Гаразд, доведеться якось працювати! Але привезіть вугілля, інакше, скільки не спи, не допоможе.
Шнайдерайт піднявся по сходах адміністративного будинку заводу — він шукав Гундель. В кімнаті її не було. Можливо, вона знову пішла до Бльома вчитися, як користуватись лічильною лінійкою, яку подарував їй доктор Гаген у день народження.
Шнайдерайт побіг через засніжений заводський двір у напрямку бараків. Коли він увійшов до кімнати Бльома, інженер, розмахуючи олівцем, вигукував:
— Чому, питаю я вас, грецькі математики так і не змогли звільнитись від пут елеатської школи? А тому, що вони вважали, ніби стоять вище будь-яких практичних завдань і…
В цю мить він помітив Шнайдерайта.
— Ти забула, — звернувся Шнайдерайт до Гундель, — що сьогодні ввечері ми збирались обміняти книжки?
Вона почала одягати пальто, а Шнайдерайт тим часом узяв з письмового столу Бльома один з папірців і заглибився в числа й формули.
— Що це? — запитав він.
— Крутіння циліндричного стержня, — охоче відповів Бльом. — Ейнштейнівська функція зета як рішення одного з часткових диференціальних рівнянь. Я з великими труднощами знайшов її числовий вираз!
Шнайдерайт замислився.
— Скільки треба людині вчитися, щоб вона могла розв’язати таку задачу?
— Оце так питання! — вигукнув Бльом. — Навіть дуже талановитій людині, що мала б достатню підготовку й тільки цим і займалась, потрібно було б кілька років…
Гундель здивовано глянула на Шнайдерайта. Шнайдерайт поклав на місце аркуш і сказав:
— Я запитав просто так… з цікавості… — І він простягнув Бльому руку.
Але інженер непорушно сидів за письмовим столом.
— Прошу вас… Не беріть цього близько до серця, — промовив він і кивнув Шнайдерайтові.— Ми мусимо з усім примиритися, не треба злості, розумієте? Всі ми — ви так само, як і я.
— Примиритися? — перепитав Шнайдерайт. — З чим?
— Із світом, — відказав Бльом, — з цими клятими порядками, що не дуже жалують простих людей. Тому що той… як його?.. двогорбий верблюд швидше пройде крізь вушко голки, аніж бідняк крізь двері університету! Ми мусимо примиритися з тим, що багатство більше шанується, ніж покликання, і що людський світ влаштований надто недосконало, можна сказати, навіть погано!
— Завжди таким він не залишиться! — запально і впевнено заперечив Шнайдерайт.
Бльом посміхнувся.
— Ви ще молодий. Я теж колись дивився на світ оптимістично!
Шнайдерайт без вагання відказав:
— Але ж ідеться до того, щоб його змінити!
Бльом, наче погоджуючись, лише мовчки потис йому руку.
Гундель і Шнайдерайт брели по снігу.
— Хотів би ти мати таку професію, як у Бльома?
— Я? — вигукнув Шнайдерайт. — Звідки ти взяла? — А ще через кілька кроків додав: — Шкода лише, що у моїй професії немає машин. Бетономішалка — і все.
Гольт ішов коридором горішнього поверху. Він знав, що тепер усе залежить від його поведінки. В першій кімнаті було темно й порожньо. Затамувавши подих, він прислухався, чи немає кого в кімнаті у Гундель. Потім він постукав у лабораторію до батька, зачекав на «прошу!» і рішуче переступив поріг.