Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Шнайдерайт міцно пригорнув її до себе.
— Ти маєш рацію! — сказав він. — Я згоден, ми разом будемо піклуватись про Гольта!
— Будь щирий! — сказала, посміхаючись, Гундель. — Тобі зовсім байдуже, як я ставлюсь до Вернера. Тебе цікавить зовсім інше! Насправді ти хочеш дізнатися, як я ставлюсь до тебе! —
Посмішка зникла з її обличчя. — Ти хочеш знати про мої почуття. Але про них я тобі не можу сказати. Я ще надто мало себе знаю, спершу мені слід розібратись у самій собі.
Шнайдерайт мовчки погладив її по голові.
— Ти мусиш терплячіше ставитися до людей, — мовила Гундель. — Не до одної лише мене. До всіх!
Наступного дня Гольт поснідав дуже рано. Фрау Томас стояла біля нього в кімнаті, поки він їв, і розповідала про спекулянтів та про різні злочини, які сталися у відсутність Гольта. Сніданок складався з підсолодженої сахарином бурди і шматка хліба. Він іще вчора ввечері подзвонив Церніку, і той поговорив по телефону з Еберсбахом.
— Директор вар’єте, — оповідала фрау Томас, — ви його знаєте? Що? Ви не знаєте директора вар’єте? Таж його кожен знає! Отже, він виявився справжнім авантюристом, а ота маленькая жінка в шубі, що завжди ходила з пуделем, як з’ясувалося, зовсім не його дружина! Його справжня жінка, кажуть, стара й непоказна. І от вона приїздить сюди і дає тій, іншій, прямо на вулиці ляпаса, а пудель взяв і укусив її за ногу.
Гольт покладав великі надії на допомогу Бльома, інакше йому ніколи не наздогнати пропущеного з математики.
— Отак усе й виявилось, — сказала фрау Томас.
По хімії можна було звернутись до доктора Гагена. Най-вужчим місцем і надалі залишались іноземні мови.
— А аптекар Пульвер, — продовжувала фрау Томас. — Його ви знаєте? З ним також сталася неприємність.
Гольт пішов до школи. У приймальні Еберсбаха секретарка старанно цокотіла на машинці.
— Оберштудіендиректор перевантажений роботою, — заявила вона мученицьким голосом. Але потім усе-таки пропустила Г ольта.
Старий Еберсбах, з кривою люлькою в зубах, мерзлякувато зіщулившись, сидів на батареї біля вікна. Він зміряв поглядом Гольта, схвально хитнув головою і зауважив:
— Видно, тепленький кожушок! — Потім з цікавістю запитав: — Звідки ви знаєте Церніка? З ним жарти погані, це надзвичайно принциповий хлопець! Я хочу з ним об’єднатись. Але спершу треба спекатися свого городу, інакше з ним одразу вскочиш у халепу.
— Ви мене приймете знову до школи? — запитав Гольт.
Еберсбах підвівся з батареї і почав буркотіти:
— Нічого ця батарея не дає. Знизу аж пече, а в поперек дме, наче з пекла! От коли б мені такий, як у вас, кожушок, ото було б діло!
— Скажіть, будь ласка, чи можу я повернутися у свій клас? — ще раз запитав Гольт.
— Хіба мені не однаково! — відказав Еберсбах і витяг з рота люльку, — Мені абсолютно байдуже, у якому класі ви провалитесь на випускних екзаменах! — І він простягнув руку за газетою. — А тепер відчалюй! Мені треба працювати!
Гольт біля вчительської ждав Готтескнехта. Він ходив туди й назад по коридору, дивився, як учні всіх класів піднімалися вгору по сходах, і раптом помітив у натовпі знайому дівчину із портфелем під пахвою. На ній було голубе пальто, червона в’язана волохата шапка й червоні рукавички. В темно-русявому волоссі виблискували кришталики снігу. Гольт враз упізнав її: Анжеліка. Голубі очі дівчини стали зовсім круглі від подиву. Коли він привітався з нею, вона зашарілася і збентежено відповіла, а тоді швидко пішла коридором. Гольт стояв і задумливо дивився їй услід. Він бачив, як вона озирнулась і зникла за дверима класу.
Задзеленчав дзвоник. Нарешті з учительської вийшов Готтескнехт. Гольт зупинив його.
Готтескнехт здивувався, але надмірної радості не виявив і стримано зустрів Гольта. Той цього не чекав і був розчарований.
— Сподіваюсь, ви прийшли до розуму, — сказав Готтескнехт. — Я не впевнений, що вас взагалі слід було допускати до занять у школі.— Його обличчя було суворе і замкнуте. — На цей раз вам буде нелегко переконати мене в цьому. Побачимо, чи зумієте ви надолужити до літа прогаяне, чи зумієте через рік витримати екзамени на атестат зрілості.
— У всякому разі, я спробую, — відказав Гольт.
Повернення Гольта схвилювало весь клас.
— Шановний пан зволили нам знову виявити честь своєю присутністю, — урочисто проголосив Гофман. — Спершу ти плюнув на колектив, а тепер бережись, щоб ми на тебе не плюнули!
— На щастя, не все вирішують такі грубіяни, як Гофман, — зауважив Аренс.
Гольт знову сів позаду Аренса, поряд з однооким Букком. В коридорі на великій перерві до нього одразу ж підійшов Аренс і по-дружньому взяв під руку.