Пригоди Вернера Гольта

1

Гольт сидів у переповненому ресторані вокзалу за склянкою якогось гарячого напою. Був полудень. Поспішати не треба було. Година пішки або десять хвилин трамваєм — і він у Менкеберзі, на заводі, у батька, в Гундель. Повернення було обмірковане як слід. Хіба він повертається не іншим, хіба він тепер схожий на себе, що тоді потай втік звідси? Про зустріч з батьком він думав спокійно. А от Гундель… Він розрахувався і вийшов. Рушив центром міста.

Варто йому було згадати про Гундель, як він зовсім втрачав спокій і всю свою розсудливість. Йому починало здаватись, що після отієї гамбургської інтермедії, після втечі в глухий закуток, між Гундель і ним минуле стало неподоланним муром.

В перші дні березня тут також випав сніг. Вулицями гуляв крижаний вітер. Як він з’явиться на очі Гундель?

Гольт неуважно прочитав афішу, що висіла на одному з під’їздів: «Виставка. Живопис і скульптура, 1900–1933…»

Він піднявся на кілька сходинок вгору; хотілось ще на якусь годину відтягти повернення додому, тому він зненацька купив вхідний квиток і, поглянувши на стрілку, увійшов у виставочний зал. Там він як укопаний зупинився перед бронзовою статуєю в натуральну величину: на фоні світлих стін на колінах стояла дівчина.

Гольт був вражений. Заглиблений в думки, стояв він і розглядав статую, аж поки до його слуху не долинув виразний монотонний голос. Якийсь чоловік середнього віку, з хвилястим волоссям і надто блідим обличчям, оточений відвідувачами, вів екскурсію.

— Ця ось дівчина на колінах, шановні дами і панове, штовхає вас у саму гущу основного конфлікту, який позначився на творчості майже всіх виставлених тут майстрів. Уявімо собі усю попередню історію мистецтва, згадаймо сенсуалізм, верізм і сентиментальний натуралізм, неоренесанс, імпресіонізм, пленерізм і. неоімпресіонізм, усі оті найскладніші окружні й хибні шляхи, що вели до нового реального втілення…

Гольт був приголомшений. Він не зрозумів жодного слова, але і далі слухав екскурсовода, пригнічений своїм неуцтвом і заспокоєний його благозвучним голосом. А коли блідий чоловік з ледве стримуваним ентузіазмом вигукнув: «Кольбе[69] і Ма-йоль[70]!» — усі відвідувачі заціпеніли, і Гольт теж завмер. Присутні не зводили очей з губ блідого чоловіка.

— Хто не оглядається на довгу шерегу предків, яка завершується аж по-мікеланджелівськи величною постаттю Родена[71]? Хто не роздумує над одвічним зіткненням між нестримними силами фізичної тілесності і втіленням їх у мистецтві? Отож! — вигукнув блідолиций, піднімаючи вгору руки. — Усе це — і відкриття пластичного в ім’я пластичного, і зрада гуманності заради чистої форми, яка є об’єднанням усіх елементів, їх сплетенням і переплетенням в поєднанні з грою контурів, образів і динаміки, причому динаміки, заснованої на елементарному принципі фор-моутворюючої напруженості… і ось ця дівчина, що покірливо молиться, цей найніжніший контур, це втілення самозречення і упокорення, одним словом, ця дівчина, що молиться душею, — це і є Кольбе!