Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
– І я тебе не забуду… Я знайду тебе… через рік, через десять…
Глухі ридання розбудили ніч. Вона, прихильниця тиші й сну, невдоволено підіймалась у глиб просторів.
Сергій і Оля відчули, як ллялась гарячими потоками туга з їхніх розітнутих грудей.
Парою світ затьмарило.
– Прощай…
– Прощай… Чи ж зустрінемо ще весну?
Обернув на хвилину зір, де стояла осяяна постать.
Болюче розривалася спільна артерія. Рванув.
Світ закривавивсь.
Частина друга
Камінним гіпопотамом ревіло місто. Величезна гідра, що розпластала свій тулуб на базарній площі, хижо гарчала, втягуючи й витягуючи щупальці в лабіринті вулиць. Постаті церков та монастирів, стиснуті камінним натовпом, диким зойком дзвонів рвались у простір. Довкола комашнею – людські істоти. Кожна з них – центр життя.
Ось прошмигнув з портфелем відповідальний адміністратор. Брови насуплені, в очах свідомість: не розпорядиться – життя загальмується, стане.
Ось зразковий голова родини, розриваючи натовп, поспішає з своїми комерційними планами: не вигорить – крах!..
Селянка розбила яйця на продаж – її серце обкипає кров’ю.
Когось б’ють, когось обікрали… Каліки. Голодні. Камінь кричить настирливим зойком. Десь вереснув під колесом автомобіля собака. Стурбований міліціонер поспішає начавити кнопку санітарії.
Все в порядку.
За мурами скриплять пера, підшиваються папірці, зводяться рахунки. Хто плаче, хто сміється, хто молиться… Добросердечні хазяйки патрають курей, заправляють криваві шматки ягнят добрим тоном кулінарії…
«Од сирого стерва до заправленого – шлях цивілізації жінки», – з сарказмом думала Оля, що потрапила до професіоналок останньої категорії.
Вже кілька місяців Оля живе в родині свого батька й послугує за куховарку та прачку. Послугує як рабиня, таячи зненависть до своєї праці й до своїх експлуататорів.
В родині Миколи Васильовича Ярового причаїлися дві ворожі сили. Межа позначилася вже з першого моменту приїзду Олі.
– Ах, як шкода, – привітала з щирим жалем Поліна Павловна дочку, – тільки що Шура пішов од нас…
Оля сумно глянула в далечінь і не відповіла. Увесь час жила осторонь, тиха, мовчазна.
Шура приходив майже щодня. Це колишній офіцер, тепер біржовик-спекулянт та ініціятор ріжних легальних комбінацій. Поліна Павловна знала, що грошей у Шури – тьма, та це й видно по його бриджах. Ласкава доля хоче зробити щасливою дочку Поліни Павловни, розвівши Шуру з його попередньою жінкою.
Сьогодні Поліна Павловна ненароком підійшла до Олі.
– В твої роки я вже мала двох дітей, а ти й посивієш у дівках.
На відповідь, Оля енергійно помішала кашу. Вона не зрозуміла актуального значення материних слів.
Увечері ж Шура, коли залишився віч-на-віч, промовив діловим патосом:
– Олю, я вас люблю.
Мовчання.
Шура взяв за руку.
Оля позволила:
– А я не люблю вас…
Шура примружив око:
– Так знайте, я хочу з вами одружитись.
– Це не аргумент, і цього не буде. Будь ласка, залишіть мене раз назавжди з своєю любов’ю! – скрикнула роздратовано.
Шура, обдавши презирством Олю, вийшов.
За хвилину вихром влетіла Поліна Павловна.
– Паршивко! Як ти сміла йому одмовити? Що ти за персону з себе корчиш?..
– Це не твоя справа й прошу, дай мені спокій…
– Ах! – скрикнула Поліна Павловна, націливши бунтівничі очи. Та у відповідь рівносильний бунт: погляди на мить схрестились і рознялися німим рокотом.
З бічної кімнати виглянув Микола Васильович, обдав Олю льодяним поглядом і з того моменту остаточно окопався на своїй німій позиції.
Оля самотня лишилась у кімнаті. Взяла паперу й почала писати листа. Писала з запалом, а, написавши, відчинила вікно, пустила пелюстки на вітер, сама забилась у куток і довго ридала, глухо, безвідрадно, простягаючи руки в далечінь.
По хвилі задуми, вона рішуче підвелась.
З-під дверей зникло двоє шпигунських очей молодшої сестри Зої.
Другого дня Оля стояла в черзі чорноробочих на біржі праці. Навкруги кишить людом ріжноманітного фаху й вигляду. Елементи поліських мод комбінувалися з паризькими, етикет демосу з етикетом бомонду. Зацементовані глиною та вапном юхтові чоботи, наступаючи на шаврові, з незлічимими вентиляторами черевички, – виголошували удосконалений революцією «мат», а на відповідь було солоне «пардон», «мерсі»… Повітря сизе, стисле від випарин та тютюну. Рев. Лайка.