Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
В цей момент відчинилися двері й з’явився Сергій, Оля похапцем ховала листа за блузу. Сергій ураз зблід і зупинив пронизливо лютий погляд:
– Що ти ховаєш?
– Листа до матері, – відповіла, як оволоділа собою.
– Не мути! Хіба лист до матері така таємниця? Я би не читав, коли ти маєш секрети від мене…
Утворилась напружена мовчанка.
– Ти можеш дати мені листа? Я ніколи не думав бути твоїм контролем…
– Можу!
Вона твердою ходою підійшла й подала. Була біла, мов крейда.
Через хвилину Сергієві руки затремтіли, рознялись, а лист упав перед ним, як смертний вирок…
– Так… Я думав… ти… чесна… Їдь!
Величезна скеля тяжіла над головами. Ледве чутним шепотом промовила:
– Відішлеш листа матері. – Рушила в двері.
Вмить хропнула скеля, Сергій упав застогнавши.
Оля повернулась на мить й припала гаряче йому до руки. Жорстоко рванув руку, але відчув як вирвав власне серце.
Бурею зашуміла чорна пустеля. Тоді, мов божевільний, кинувся за двері, наздоганяючи тінь. Стис, заридав. Оля спалахнула одчаєм і напівпритомна скорилась обіймам.
Знов у Манівецькому клубі відродився рух. Співи, доповіді, вистави. Сергій з шалом захопився культосвітньою працею – в ній глушив той докір за збочення до вузького практицизму. Оля ж відчула в ній своє відродження й піднесення свого «я». Тепер вечорами вона була на репетиціях, на співанках… Сергій допоміг їй організувати групу неписьменних, і вона охоче провадила навчання, бесіди…
Була праця, були прагнення, горіння.
– Любий, я вірю в радість життя, – щиро казала Сергієві.
І він її розумів.
– Хіба ж не радість – любов і праця. Я люблю життя, люблю людей…
Тоді написала матері: «я щаслива».
Горючими метеорами пролітали дні в космічні простори.
Оля пізно закінчила працю. Мала довгу інтимну розмову з своїми ученицями. Була надхненно-радісна. З повною щирістю хотіла поділитися з Сергієм. Він був схвильований. Показав оповістку.
– Завтра їдемо з Марчуком на суд… Таранюк заарештований…
Оля глянула допитливо в вічі. Було ясно. Таранюка заарештували за доносом Сергія. Сергій непевний своєї правоти й перемоги.
– Сергію, ти будеш безсторонній?
– Добре. Я буду безсторонній. Але уяви, що той самий комісар виправданий?!
– Що ж… тобі нічого боятися. Факти не твоя вина.
– Так. А які факти були проти тебе?
Сергій нервував. Оля зважила за краще затерти розмову.
Другого дня була під штурмом разючих думок. Сергія можуть обвинуватити в наклепі. Він опиниться на лаві підсудних… Ні, Сергій мусить бути рішучий у своїх доказах. Таранюк відомий.
Ще через день у безсилій розпуці ламала руки. Ах, чому вона дратувала його своїми порадами! Можливо, він уже заарештований…
Ввечері з’явився Сергій.
– Що? – кинулась до його, затаївши тривогу.
– Комісара до розстрілу.
І вмить в Олиній уяві бризнула кров. Її лице зблякло, зір затуманивсь. Сергій убивця. Вона зняла з його шиї руки і, не привітавшись, відійшла, стискаючи в грудях хвилювання.
Сергій гостро глянув їй у слід. В йому зросло підозріння.
– Мабуть, краще було б, щоб мене розстріляли?
Оля мовчала.
– Виходить так. Мені слід було обернутися в блаженну овечку, та й хай би мене Таранюк угораздив…
В Олі очи налилися тугою, як осінні озера.
Сергій брязнув саркастично:
– Ха-ха-ха!.. Нам серце болить за комісаром… Поздоровляю вас, товаришко комісарша.
– Сергію! – скрикнула розпачливо. – Нащо так говориш?
Благаючи – страдницьким зором глянула йому в вічі, оповила, й бризнули сльози як дощ.
В перший момент Сергій з ненавистю хотів одіпхнути. Раптом, як грім:
– Нащо?.. Нащо кров у нашому житті?..
Сергій притис до грудей, немов хотів затамувати кров власної рани. Від болю занімів.
– Олю! – промовив тихим мінором, коли ущухли ридання. – Я довго над цим думав. Боротьба і вбивство в самій природі матерії. Ми не кращі й не гірші за інших. Нам так само потрібно нищити припони, щоб досягти перемоги своїх ідей. Так само, як біолог мусить убивати живих істот, щоб досягти безсмертя…