Сага про Форсайтів

Молодість помічає старість тільки після різких змін. Наприклад, Джон ніколи не помічав батькової старості доти, поки не вернувся з Іспанії. Обличчя четвертого Джоліона, виснажене чеканням, дуже вразило його — так воно посіріло й постаріло. Схвильований зустріччю батько забув надіти свою маску, і син раптом зрозумів, як гостро він переживав їхню відсутність. На допомогу собі Джон прикликав думку: «Але ж я не хотів їхати!» Часи, коли молодість зважала на старість, уже відійшли в минуле. Проте Джон багато в чому відрізнявся від типових представників сучасної молоді. Батько завжди ставився до нього «пристойно», і перспектива знову зайняти ту саму позицію, через яку його батькові довелося витерпіти шість тижнів самотності, була не дуже приємна Джонові.

Від батькового запитання: «Ну, синку, яке враження справив на тебе великий Гойя?»— у нього болісно заворушилося сумління. Великий Гойя існував для нього лише тому, що він створив дівчину, схожу на Флер.

У перший вечір удома Джон ліг спати сповнений каяття, але прокинувся сповнений трепетного чекання. Було тільки п'яте липня, а зустріч із Флер була призначена аж на дев'яте. До від'їзду на ферму йому доведеться перебути три дні вдома. Треба якось схитрувати й побачитися з нею.

У житті чоловіків неухильно час від часу виникає потреба в нових штанях, і проти цієї потреби не можуть заперечити навіть найніжніші батьки. Тому другого дня Джон подався до міста і, замовивши для годиться на Кондіт-стріт цей украй необхідний предмет туалету, попрямував до Пікаділлі. Стреттон-стріт, де містився її клуб, була поряд із Девоншір-Гаусом. Застати її в клубі — це чиста випадковість. Але він простував по Бонд-стріт, і серце його тривожно калатало, бо в око йому впало те, що всі юнаки, яких він зустрічав, переважали його за всіма ознаками. Вони були так елегантно вбрані; вони трималися самовпевнено; вони були не такі юні. Раптом його охопила впевненість, що Флер уже, мабуть, забула його. Сповнений весь цей час своїм почуттям до неї, він не врахував такої можливості. Кутики його уст опустилися, долоні спітніли. Флер, якій досить тільки всміхнутися — і до ніг її впадуть найкращі з юнаків Англії, Флер незрівнянна! То була тяжка хвилина. Проте Джон засвоїв велику ідею, що людина повинна мужньо зустріти будь-які труднощі. І, зупинившись перед вітриною антикварної крамниці, він підбадьорив себе цим гірким роздумом. Хоча була в розпалі пора, яка колись називалася лондонським сезоном, але вона нічим не відрізнялася від будь-якої іншої, за винятком хіба того, що серед перехожих було двоє-троє в сірих циліндрах та яскраво світило сонце. Джон рушив далі й, повернувши на Пікаділлі, зіткнувся з Велом Дарті, що прямував у клуб «Айсіум», до якого його недавно прийняли.