Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
– Я й не хочу від тебе йти.
– А якби схотів?..
– Теж не кинув би.
– Тепер? Дурень…
– Ну?
Замовкла, схилилася.
«І найжахливіше те, що це для кожної жінки. От, і мені в перший раз неприємно, а далі звикну…»
– Так будеш робити? Я не хочу тебе ні в той бік, ні в інший штовхати, але знай, що я проти цього… Принципово проти, хоча всякі обставини бувають. Ти твердо вирішила?
– Твердо, – сказала й чекала все, що він скаже щось, знайде якесь слово, скаже, скаже неодмінно. Але він мовчав.
– Роби, але я б, коли не хотіла, я б нічого не сказав, а…
– А з радістю переніс це нещастя?
– Ні. Не роби тепер… Знайду гарного лікаря і щоб я про все знав, а коли гроші…
Глянула мовчки. Пішла. Підбіг.
– Ну, чого ти?
– Іди геть від мене, – руку вирвала…
Довго чекав Михайло, чи не вернеться, а вона йшла, чекаючи, що дожене.
Михайло не здогнав її. Вона не повернулася.
Ввечері запалила світло. Знов думки почали стрибати. Якби він схотів. Сьогодні так у нього визирнуло рило свиняче. Злякавсь. Злякавсь, що прив’яже. Боїться за неї, значить, хоч трошки любить. Якби він сказав щось… Хоч слово одне… Вона б не робила нічого. Не хоче вона… Не хоче. Можна б кинути все і Михайла, і самій жити з дитиною. Ні, коли вже так, то краще б вона мала її від незнайомого зовсім. Ех, Миша! Стиснула руки.
– Любий, не можу, – шепотіла тихо, і здалося, що він просить її, а вона посміхається: – Ти справді гадав, що зроблю? Дурний!
Але було порожньо й тихо навколо й Михайло не приходив.
«…Коли так… Не буде». – Заспокоїлась. Пішла до Галиної кімнати, а там Петро запитав:
– А скажи, Катерино, хе, хто зробив так, як ми? Велике діло, коли гроші є, то й дурень може дитину спорудити. А так, як ми. Ого!
– Знов сидите без хліба?
– Порожньо. От Петро одержить завтра, а сьогодні порожньо. Так ми читаємо, а Павликові я ганчірочку чистеньку в рота заткала, щоб не кричав. Ссе, ракалія, і нічого йому не робиться: не панська дитина… А в тебе, Катерино, немає монети.
– Є. А скільки вам?
– Та хоч карбованця.
– Можу й три.
– О?! А де ж у тебе?
– Сьогодні одержала.
– Скільки ми вже винні тобі?
– Не знаю.
– П’ятнадцять, чи що?
– Може й п’ятнадцять, – пішла до себе. Ранком вийшла, сказала Галині: – Повернуся через три дні, чотири.
– Де ти будеш?
– Піду до тітки.
Ідучи по вулиці думала: «Три Галині, десять стане».
Було неприємно й соромно, але йшла, твердо ступаючи по брукові.
Сонце, розкидавши хмари, весело стрибало по калюжах, вночі був дощ, цвірінькали жваво горобці.
«Гарно», – подумала. Коли проходила повз Михайлову хату – тихше йшла, але Михайла не видно було. Жевріла надія, що зустріне його й скаже він щось… скаже. Жевріла таки надія.
Але коли вже пройшла мимо, смикнула себе.
– Що там! Прямо та прямо.
А сонце сміялося по калюжах (вночі був дощ), горобці цвірінькали жваво. Ввечері забіг Михайло.
– Де Катерина?
– Пішла до тітки.
– Щось не те…
Взяв адресу, а на ранок знову питав тривожно:
– Де ж Катерина?
– А що таке?
– Та нема її там, – казали, що й не приходила зовсім.
Так минув день і другий. На п’ятий повернулася.
– Де пропадала?
– У тітки була. Я ж казала.
– Чудно. А Михайло ходив туди. Там сказали, що тебе не було.
– Він шукав? – помовчала. – Я казала, щоб нікого не пускали до мене. Що це ви, билися знову?
– Та він таке каже, що й купи не держиться, вже й бити не допомагає…
Увійшов Михайло:
– От нарешті спіймав вас.
– Погано ловили.
Сказала йому в своїй кімнаті:
– Спізнився ти.
Сказала, що невдала була операція.
– І нащо робила ти?
– Не знаєш. Ну й пояснювати не хочу.
Тихо стало. Далеко загуло на заводі, і чутно було, як, прорізаючи весняну тишу, відходив дачний робочий поїзд.
– Іди, Миша!
Мовчки держав руку.
Умовились, якщо все буде гаразд, то побачаться завтра…
А вечір весняний швидко падав.
На завтра вона не прийшла на умовлене місце. Довго чекав Михайло біля бетонного паркана… Сумно брів день. Пішов у читальню, повернувся додому. Почував щось непевне. Поспішав. Відчинила Галина.