Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Хлопець був з мідяною горлянкою. Товстий і важив, як народився, 10 фунтів. Катерина цим чомусь задавалася, ніби це родила вона. Вона його й важила.
– Коли б він не був такий здоровий, то ви б його втрьох давно в могилу загнали, – казав Петро і був за це битий.
Він поважно ходив, заклавши руки в кишеню, і тільки іноді підходив подивитися на свого пацана.
Галина зовсім не вміла поратися коло дитини. Вона лише червоніла, ніяково посміхалася, коли Катерина зручними й сильними руками купала Павлика.
– Іще родять такі, – я б заборонила.
Заздро дивилася на Галину, коли та годувала хлопця… Потім брала його до себе на руки і, коли в хаті нікого не було, соромливо притуляла до грудей. Вона якось інстинктивно почувала, чого він кричить, що йому потрібно.
Тепер, перебравшись до Галини, вона щоночі вставала разів зо три й дивилася, як воно спить, будила Галю годувати хлопця й читала їй лекції, як це треба робити.
Разів з десять кликала лікаря й вела жорстоку боротьбу з Петром, бо той часто дражнив Галину, перевертав дитину догори ногами і взагалі (так здавалося Катерині) ставився до всього цього надто легковажно. Часто він показував, якою качкою була Галина, коли була вагітна, і як тепер плаче, годуючи дитину, а Галина кричала:
– Що ти смієшся, от примушу годувати тебе. Будеш годувати? Ти гадаєш, що це легко… Бо-о-ляче це.
Але Петро не звертав ніякої уваги і, коли Галя годувала, перешкоджав їй своїми (ідіотськими) порадами, смикав мале, щоб воно кричало й радісно запевняв, що у нього бас.
Нарешті, коли він раз попросив Галину погодувати заразом і його, Катерина витурила його й ніколи вже не пускала під час годування.
Він лаявсь, але за Галину заступилася й Марійка, і Петро пішов, кажучи:
– Де три матері у однієї дитини, там для порядної людини місця немає.
Михайло казав Катерині:
– Ти завжди когось на шию собі посадиш.
– Аби не тебе, – відповіла вона й подумала: «Сам сів би».
Забігала часто й Ніна. У неї з Дмитром все було гаразд.
Дмитро поставив собі за мету заробляти не менш, як три карбованці в день, і таки досяг свого.
Ніна була цілком задоволена. Цілі дні за допомогою Марійки вона шила чепчики, укривальця, міряла, примірювала й вираховувала, що в неї на зиму буде дитина.
Дмитро був чоловік куди кращий за Петра. Він розумів, що тепер треба бути солідним. Став твердою ногою на посаді і мріяв незабаром посісти місце секретаря в місцевій газеті (17-й розряд).
Ніна почувала себе більш упевнено і тепер вона питання поставила руба.
– На два місяці поїду на відпочинок. Ти ж обіцяв тоді, пам’ятаєш? Ну, а тепер, то вже й говорити нічого.
Дмитро погодився і вона щомісяця брала у нього тридцять карбованців і ховала в найдальший куток.
Крім всього цього, у них була ще одна новина: купили гарну обстанову, а Дмитро спромігся влаштувати в себе телефона.
Погано було лише одне. Ніна мусіла вийти з комсомолу, бо Дмитро хотів, щоб у нього була гарна, здорова дитина.
– Нам тепер потрібні здорові діти, – казав він.
На Ніну трохи нарікали за те, що вона відійшла від громадського життя, але це нічого, бо зате Дмитро в партії був активістом.
II
Марійка вже чотири місяці живе в Катерини. Стала вона тепер мовчазна й сувора. Приходить з роботи й удома сидить. Данила уникає, не говорить з ним, а коли не приходить довго, – нервується. Той забігав частенько, але теж ніби боїться залишатися з нею на самоті. Катерина тривожно стежила за ними й сказала раз:
– Що ви, Даниле? Вас Марійка чекає, болить вся, а ви не гаразд робите.
– Та я ж забігаю до вас.
– Треба прийти, а не забігати.
– Я, – почав Данило і заговорив швидко-швидко, – я не знаю… Хочеться іноді поцілувати її, а потім вийняти гроші, на стіл покласти: на, за труди. Я боюся себе… Це паскудство, я знаю.
– Ех, ви, а що на суді казали?
– Що суд? От мені суд, – вдарив себе в груди.
– Як урочисто… Ви себе любите, а не її.
– Може.
Ввійшли Галя й Марійка.
– От і купили. А!.. Данило!
Данило підводиться і вклоняється до всіх. Марійка мовчки дивиться вслід, а Катерина:
– Де були?
– До Ніни ходили.
– Як живе вона?
– Добре, здається, – каже Галя, а Марійка підводить очи і говорить злим, тремтючим голосом:
– Де там… Аборти й аборти, а Дмитро до проституток ходив, – і запнулася.