Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Гаррі промовчав: його не дуже приваблювала перспектива ходити по крамничках в оточенні батальйону аврорів. Він запхнув у рюкзак плаща-невидимку, вважаючи, що раз Дамблдор більшого не вимагав, то й міністерству вистачить, хоча він мав сумнів, що в міністерстві взагалі знають про цей плащ.
- Приїхали, - сказав водій, коли за напрочуд короткий час машина пригальмувала на вулиці Черінґ-Крос-Роуд, а тоді зупинилася біля «Дірявого Казана». - Я маю на вас тут чекати, хтось знає скільки то займе часу?
- Години зо дві, мабуть, - припустила місіс Візлі. - О, чудово, ось і він!
Як і місіс Візлі, Гаррі теж визирнув з вікна; серце його закалатало. Біля шинку не було ніяких аврорів, натомість їх чекав велетенський чорнобородий гоґвортський охоронець дичини Рубеус Геґрід у довжелезному плащі з бобрових шкурок; Геґрід, побачивши Гаррі, засяяв і не зважав на ошелешені погляди перехожих маґлів.
- Гаррі! - загудів він, щойно Гаррі вийшов з машини, і стис хлопця в обіймах, аж кістки затріщали. - Бакбик… себто Чахокрил… ти б його видів. Гаррі. Він так си тішить, що знов на чистім повітрі…
- Я за нього радий, - усміхнувся Гаррі, потираючи ребра. -А ми й не думали, що «охорона» - це ти!
- Я знаю - як у давні файні часи. Видите, міністерство хтіло прислати юрму аврорів, але Дамблдор сказав, що вистачить мене їдного, - гордо пояснив Геґрід, випинаючи груди й запихаючи руки в кишені, - Ну, то пішли вже… спочатку ви, Молі й Артуре…
«Дірявий казан» уперше, скільки його Гаррі пам'ятав, стояв цілком порожній. З колишнього товариства був тільки шинкар Том, зморшкуватий і беззубий. Він з надією глянув на гостей, та не встиг промовити й слова, як Геґрід поважним голосом попередив:
- Ми просто собі проходимо. Томе. Ти й сам, мабуть, усе второпав. Гоґвортські справи, знаєш.
Том похмуро кивнув і знову почав протирати склянки: Гаррі, Герміона, Геґрід і родина Візлів минули шинквас і вийшли на прохолодне маленьке подвір'я, де стояли сміттєві баки. Геґрід своєю рожевою парасолькою вдарив по відповідній цеглині в мурі і там одразу утворився прохід у формі арки, за яким починалася звивиста брукована вуличка. Вони зайшли в той прохід і зупинилися, роззираючись.
Алея Діаґон змінилася. Барвисті сяючі вітрини з підручниками заклять. складниками настоянок та казана
ми тепер не впадали у вічі, заліплені величезними плакатами Міністерства магії. Переважно ці похмурі фіолетові плакати наводили збільшений текст порад про заходи безпеки-той, що його скрізь розсилали у вигляді листівок. Однак на деяких плакатах були зображені рухомі чорно-білі фотографії тих смертежерів. що й досі перебували на свободі. Белатриса Лестранж глузливо шкірилася з вікна найближчої аптеки. Вітрини деяких крамничок, таких як «Кафе-морозиво Флореана Фортеск'ю», були забиті дошками. Водночас на вуличці, немов гриби, повигулькували пошарпані лотки та розкладки. До найближчого лотка під бруднуватим смугастим тентом, що стояв біля книгарні «Флоріш і Блотс», було пришпилено табличку:
«Амулети: надійний захист від вовкулак, дементорів та інферіів»
Сумнівного вигляду куций чаклун побрязкував до перехожих цілими пригорщами срібних талісманів на ланцюжках.
- Купі адин для дєвочкі, мадам! - звернувся він до місіс Візлі, хитро поглядаючи на Джіні. - Шоб захістить її красівий шейка!
- Якби я був при виконанні… -обурився містер Візлі, сердито зиркаючи на торгаша амулетами.
- Любий, тільки нікого не заарештовуй, бо ми квапимося, - сказала місіс Візлі, нервово перечитуючи перелік, - Мабуть, почнемо від мадам Малкін, бо Герміоні потрібна нова вечірня мантія, та й Ронова шкільна мантія йому вже по кісточки, і Гаррі не завадить купити нову… ходімо всі разом…
- Молі, та навіщо нам усім стовбичити в мадам Малкін, - заперечив містер Візлі. - Може, краще, щоб діти пішли туди з Геґрідом, а ми відвідали б тим часом «Флоріш і Блотс» і купили б їм підручники?
- Не знаю,-стурбовано відповіла місіс Візлі, явно розриваючись між бажанням якомога швидше закінчити покупки і прагненням триматися гурту. - Геґріде, як ти гадаєш?
- Та не журися. Молі, всьо буде файно, - заспокоїв її Геґрід, розмахуючи волохатою рукою завбільшки, як бак для сміття. Місіс Візлі це не зовсім переконало, але вона врешті-решт погодилася й подріботіла з чоловіком і Джіні у «Флоріш і Блотс», а Гаррі, Рон, Герміона й Геґрід вирушили до крамнички мадам Малкін.
Гаррі помітив, що багато перехожих мали такий самий стурбований і тривожний вигляд, як і місіс Візлі, і що ніхто тепер не зупинявся побалакати; покупці трималися щільними групками, зосереджено купуючи тільки те, по що прийшли. Ніхто не ходив по крамничках сам. без друзів.