![Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/6/6/pozivni-alfi-lebedya-hud-viktor-kavun-download.jpg)
Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун]
- Автор: Филановский Григорий, Ячейкин Юрий Дмитриевич
- Серия: Наукова фантастика #8
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун]». Краткое содержание книги:
радіотелескоп, кам’яної чаші, оточеної з усіх боків неприступними скелями. Час від часу над
озером лунають якісь дивні звуки, що піднімаються від його гладенької, наче відполірованої
поверхні: сі-ло-на… сі-ло-на… Що це? Може, то голос мешканців іншої планети? Про цю та багато
інших таємниць ви дізнаєтесь, прочитавши збірку оповідань “Позивні Альфи Лебедя”.
До неї увійшли нові твори українських письменників-фантастів. Герої оповідань — люди
високих помислів і дерзань, гострого, допитливого розуму, дослідники, будівники, справжні
господарі своєї долі.
— Задача розв’язується так. Знімаємо чайник з полиці, наповнюємо водою, ставимо його на плиту. Потім підкладаємо дров, засипаємо вугілля й підносимо сірник…
— Прекрасно! — з щирим захватом вигукнули члени комісії.
- І останнє запитання, — сказав дідусь. — Видозмінюємо умову задачі: чайник уже наповнений водою і стоїть на плиті, а в печі лежать вугілля й дрова. Сірники — поруч. Завдання те саме: закип’ятити воду…
Споруда тривожно загула, щось у ній клацнуло, й через п’ятдесят чотири секунди той самий голос промовив:
— Рішення таке. Чайник знімаємо з плити, виливаємо воду у відро, потім ставимо його на полицю. Після цього виймаємо з печі дрова й вигрібаємо вугілля. Таким чином, ми зводимо задачу до попередньої.
Проказавши останні слова, бастіон змовк.
— Більше запитань не маю, — лагідно мовив дідусь і обвів збентежених членів комісії поглядом, у якому світився прихований тріумф.
Юрій Нікітін
СМІШНІ ПРИГОДИ З ПРОФЕСОРОМ ПРУТИКОВИМ
рофесор Прутиков не лише відпустив Роба на перший у світі концерт для роботів, а й сам вирішив піти з ним. Правда, його мучив сумнів, а що, як роботи понавигадували щось на зразок: “13-10-64”, “ДИВО-23” або “Ен в енному степені”.
Та Роб-1 заспокоїв його:
— У програмі буде “Пісня про подвиг”, “Вогонь кохання”, “Ох на травичці я лежав”, “Не кори мене, матусю…”
Прутиков заспокоївся. Він навіть не помітив, коли почався концерт. На сцені стояли два роботи і беззвучно розкривали роти. Третій несамовито, але теж беззвучно тарабанив по клавішах електронного рояля.
Прутиков тайкома оглянувся. Роботи уважно слухали. Роб-1 навіть підстрибував від задоволення. Помітивши подив господаря, він пояснив:
— Співають на частоті 1800. Ультразвуки.
— Будь ласка, сідайте, дуже радий вас бачити, — професор Прутиков підсунув крісло директорові інституту. — Ось моя нова модель, на яку я просив виділити кошти. Цей робот читає чужі думки.
Директор ліниво всівся, кинув на підлогу недопалок, сумовитими очима глянув на Роба-2. Той, трохи пом’явшись, підійшов до директора, вхопив його за барки, рвучким рухом витрусив з крісла і, розчинивши ногою двері, замашним стусаном витурив з кабінету
— Що ти наробив? — схаменувся Прутиков.
— Але ж ви самі мені казали, що я — продовження ваших рук, ніг і думок… — винувато промовив Роб-2.
Професор Прутиков і його Роб-1 стояли в музеї перед картиною. Обоє мовчали.
Та ось Прутиков тремтливим голосом сказав:
Який драматизм! Це найкраще, що я тільки бачив у всіх залах.
— Я теж, — згодився Роб.
Завдяки рентгенівському зору він уже з півгодини спостерігав, як за картиною павук давив муху.
Всесвіт-15, Вимір — 13-10-41, Метагалактика імені Ейнштейна, дільниця 303, Галактика ЛЛ-64, Спіраль шоста, Сонце, Земля, Харків-13, Журавлівка, провулок Ново-Ісаєвський, 2, вхід з двору, поворот наліво. Дзвонити: 6 коротких і 12 довгих, якщо дзвінок не працює — стукати в двері кулаком або ногами. Особисто професору Прутикову.
“БЕЛМУ” важко було самому. Стогнав від перевантаження. І все частіше поглядав на новеньку елегантну модель електронної машини “Алкома-8”.
— От би разом, от би мені полегшало… — інколи бурмотів про себе.
Всесильний професор Прутиков почув це й з’єднав їх…
Тепер разом вони могли розв’язувати такі задачі, з якими ніколи не впоралися б поодинці.
Одного разу професор Прутиков провадив серію складних хімічних дослідів. Приготувавши розчин, він покликав двох роботів і, вмочивши палець у розчин, сказав:
— Температура 18–20 градусів. Таку й підтримуйте.
— Добре, — відповів Роб-1 і теж умочив пальця в розчин. — Будемо підтримувати температуру 19,26 градуса.
Роб-2, вмочивши свій палець, уточнив:
— 19, 2576 градуса.
Професор Прутиков уже давно вславився на весь світ і йому почали набридати художники проханнями намалювати його.