Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун]

Один з них, чотирьох живих членів екіпажу “Проліска”, міг врятувати своє життя, лише один з чотирьох, і одномісна десантна ракета була готова до відльоту з мертвого зореплана. Вони разом розрахували рятівну траєкторію, разом встановили в непристосованій до далеких подорожей кабіні анабіозну ванну, разом зробили все можливе, щоб врятувати одного з них. Кого?.. Це мав вирішити Капітан.

Кого?.. У той час, поки готували ракету, він гнав від себе це слово, він забув його, не і було такого слова в людській мові. Вони перенесли з “Проліска” на десантник залишки пального — антиводню, демонтували з паса-! жирських кают зореплана кисневі балони, склали в рятівній ракеті мікрофільми, зроблені за шість незалежних років експедиції (важко було уявити, що на Землі минуло майже чотириста років!), вони працювали до нестями, щоб один з чотирьох побачив Землю. І лише в ту мить, коли Капітан наказав жити Середі, а той скорився наказу, один із трьох, що не повернуться, втратив себе назавжди.

“Пригадуй!” — вимагала Згадка, і знову він побачив себе в десантному відсіку зореплана. Він похапцем відкинув люк приготовленої до відльоту ракети, озирнувся і раптом помі-і тив штурмана Середу. Під поглядом штурмана обважніле тіло втікача зіщулилось, і йому здалося, що хтось інший, не він, сказав його голосом:

— Жити!..

Середа дивився на нього уважно і спокійно, наче перед ним була не людина, а якась річ, ще не бачена ним досі і тому незрозуміла і з першого погляду. Він розглядав цю річ хвилину, другу, потім, видно, втратив до неї інтерес, відвернувся, відчинив поволі герметичні двері десантного відсіку, промовив байдуже: “Живи”.