![Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/6/6/pozivni-alfi-lebedya-hud-viktor-kavun-download.jpg)
Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун]
- Автор: Филановский Григорий, Ячейкин Юрий Дмитриевич
- Серия: Наукова фантастика #8
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Позивні Альфи Лебедя [Худ. Виктор Кавун]». Краткое содержание книги:
радіотелескоп, кам’яної чаші, оточеної з усіх боків неприступними скелями. Час від часу над
озером лунають якісь дивні звуки, що піднімаються від його гладенької, наче відполірованої
поверхні: сі-ло-на… сі-ло-на… Що це? Може, то голос мешканців іншої планети? Про цю та багато
інших таємниць ви дізнаєтесь, прочитавши збірку оповідань “Позивні Альфи Лебедя”.
До неї увійшли нові твори українських письменників-фантастів. Герої оповідань — люди
високих помислів і дерзань, гострого, допитливого розуму, дослідники, будівники, справжні
господарі своєї долі.
Величезне бетонне поле, втикане сріблястими голками ракет, заставлене бубликами-тороїдами космічних станцій, химерними та доцільними витворами людського розуму багатьох поколінь, проносилось під прозорими сидіннями кара, а мовчазний відвідувач наче шукав чогось, не затримуючи погляду на жодному експонаті більше секунди. Нарешті він торкнув Координатора за плече, якось дивно і глухо промовив: “Стійте… Тут”.
Координатор посадив кар біля гігантського білого олівця і схвально кивнув головою:
— Правильно. Двадцяте століття. Третя зоряна. Зореплан “Пролісок”, копія. Максимальна швидкість — на три мільйонних відсотки нижча “С”, релятивістський ефект… — і знову пішов сипати технічними термінами, прізвищами космонавтів, відомостями про конструкцію.
— Я… я знаю… читав, — сказав відвідувач і вийшов з кара.
Підбіг до зореплана, поклав долоні на світлий корпус і зразу ж відсмикнув руки. Потім знову вмостився в карі, попросив Координатора продовжити огляд. Слухав він не дуже уважно, але Координатор цього не помічав, задоволений, що може грунтовно ознайомити відвідувача з темою екскурсії. Лише один раз перебив Координатора відвідувач — коли кар наблизився до невеликої десантної ракети. “Десантна анігіляційна ракета, — повідомив Координатор, — бортовий інвентар зорепланів типу “Пролісок”, екіпаж — одна людина, радіус дії…”
— Це копія?
— Ні, це оригінал, експонат встановлений нещодавно після повної реставрації. Може, ви пригадуєте, близько року тому саме ця ракета була знята з непілотованої навколосонячної орбіти, там був космонавт… мертвий… але лікарі повернули йому життя. Зараз він, кажуть, лікується десь у Карпатах…
— Так, я чув про цей випадок. Ви не дозволили б мені оглянути ракету зсередини?
— Будь ласка, будь ласка. А якщо ви цікавитеся детальним вивченням конструкції, я викличу сюди спеціаліста по двадцятому століттю…
— Дякую, я не маю наміру вивчати ракету детально.
Вони зайшли до ракети через відкритий гермоблок. “Герметизація працює?” “Так, звичайно, я ж казав: ракета повністю реставрована”. Відвідувач звично, попереду Координатора, забрався в пілотське крісло, ввімкнув піль. “Обережніше! — зойкнув Координатор. — Адже це не копія!..” Відвідувач упевнено дивився на прилади, мозок його чітко реєстрував їх складну поведінку: “Антиводень — нормальний запас, кисень — повні балони, біомаса — років на вісім, регенераційна система — норма…”
— Не бійтеся, — сказав він Координаторові, - я за фахом — космонавт і нічого не зіпсую.
— Ага-а-а… — заспокоївся Координатор.
Вони вийшли, сіли в кар, і відвідувач попросив відвезти його до виходу з Музею.
— Ви не хочете продовжити огляд?.. — сказав Координатор розчаровано.
— Велике вам спасибі. Іншим разом, я зараз поспішаю.
Було дуже темно, але він посадив кар точно біля десантної ракети, заліз через відкритий люк всередину, звично відчинив шафу і за три хвилини одяг скафандр. “Не забув”, - посміхнувся собі. Потім увімкнув герметизаційну систему, пульт керування. Йшли хвилини, ледь клацав барієвий кіберштурман. Сприйнявши його слова як запитання, чітким металевим голосом відповів: “Усі системи десантної ракети “Пролісок-Б” працюють нормально”.
— Кругова орбіта, — наказав він кіберу, — ешелон — дві тисячі кілометрів, кут нахилу — нуль.
— Прийнято. — Голос кібера був байдужий.
За хвилину блимнула червона стрілка на пульті: потрібні розрахунки навколоземної траєкторії виконані.
— Старт! — майже крикнув він.
Десантна ракета підстрибнула на кількасот метрів, підкинута антигравітаційною катапультою, і зразу загули планетарні двигуни. Довгий вогняний хвіст прорізав темряву, потонув у хмарах, небо загуркотіло і затихло.
Звична рука — він таки не забув професії! — кодувала на інтеграторі вихідні дані, складені ним ще на Землі, у той день, після того дощу, і перш ніж замовкли планетарні двигуни, кіберштурман почав обробку інформації. “Траєкторія складна, кіберові доведеться поблимати індикаторами години зо три, — знову посміхнувся він. — А швидко я впорався з кодуванням! Тищенко нізащо б не повірив, а Середа із принципу знайшов би мікроскопічну помилку… Так… Шістсот років, як вони мертві, та ще ті шістсот, які летітиме “Пролісок-Б” у спресованому часі… а для мене — всього близько чотирьох.
У нього ні на мить не виникло сумніву, чи знайде він колись “Пролісок”, чи потрапить взагалі у той віддалений район Галактики. Він знав: потрапить і знайде, тому що повинен був загинути разом з ними ще шістсот років тому.