На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

Отож державна інспектура була очі й вуха соціалістичного уряду України в армії. Функції і права державних інспекторів були не цілком окреслені, а це загрожувало двоєкомандуванням у армії і небажаними конфліктами, але їх, принаймні в моїй Селянській дивізії, не було. Це пояснюється, мабуть, тим, що державні інспектори, будучи самі військовими, вміли зберегти тактовність у своїх стосунках з командувачами полків і дивізій.

Не берусь категорично стверджувати, але мені здається, що Галицька армія уникла цього небезпечного експерименту з державною інспектурою. Взагалі галичани косо дивились на порядки в армії УНР, яких могли накидати наддніпрянці й їм, після того, як Галицька армія перейшла через Збруч і опинилась на утриманні уряду УНР. У зв’язку з цим варто згадати такий характерний випадок. Група галицьких старшин на аудієнції в прем’єра УНР, соціал-демократа Мартоса, просила зберегти їм військові звання, бо від звання в армії залежить не тільки розмір пенсії в разі інвалідності або відставки, а й авторитет і самовпевненість старшини. Таке прохання не збігалось із соціал-демократичними поглядами Мартоса, і він, закінчуючи аудієнцію, приголомшив вихованців австрійської військової школи фразою: «Або Україна буде соціалістичною, або не буде ніякої України!»

Сучасному читачеві важко повірити у можливість такої фрази з уст «петлюрівського» міністра, але що вдієш, коли це факт, який я узяв із повідомлень тодішньої української преси.

А втім, слід зауважити, що через рік і в армії УНР запроваджено звання, навіть з’явилось звання генерала, якого довго боялись військові керівники УНР, заміняючи його невиразним «отаман». Тільки Петлюра до кінця днів своїх лишався Головним отаманом військ УНР.

Я довго шукав по містечку резиденцію новоприбулого полкового державного інспектора, роздумуючи над своїми новими обов’язками інструктора-інформатора й не уявляючи, кого я маю інструктувати й кого та про що інформувати.

У нашому полковому державному інспекторі я одразу пізнав колишнього поручика Годину, котрий восени 1917 року в Харкові вітав губерніяльний з’їзд «Просвіт» від вояків-українців харківської залоги. Далебі, світ — тісний: де той Харків і де Іллінці, де ми знову зустрілися через два роки!..

Симпатичний білявий Година справляв приємне враження своєю інтелігентністю і був прямою протилежністю полковникові Панченку, в якому вже окреслювались риси українського солдафона. Година був український есер, і це через те його призначено на делікатну посаду державного інспектора. Він розповів мені про структуру державної інспектури, за якою при кожному полковому інспекторі має бути два інструктори-інформатори — щось подібне до політбійців при політкомісарі в Червоній армії. Якщо інспектор повинен бути старшиною, то інструктор-інформатор може бути й з рядових козаків, аби лиш мав певну освіту, бо він повинен читати козакам лекції з історії України, виховувати їх у патріотичному дусі та інформувати людність, де ми проходимо, про наші ідеї й завдання. Усю літературу — газети, відозви й брошури, що призначались для козаків і цивільної людності, мав розповсюджувати я, одержавши від державного інспектора. Година й зараз передав мені купу свіжих газет — фронтову «Український козак» і офіціоз «Україна» та кілька відозв до армії й людності.