Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
— Їсти десерт.
— Рене, тут може бути небезпечно. Гело не дарма…
— Алексе, я у свій час переніс дві атаки бойовими токсинами. Дві справжні атаки. І ось що я тобі скажу: ми нікуди не підемо звідси. Нікуди. Ми знаходимося у найнадійнішому і найкомфортнішому місці на Кідронії. Куди нас будуть евакуювати? До резиденції Джи Тау? Ні, я таки хочу скуштувати десерт. Не кожного дня бідному тіронійському поліцейському вдається так смачно поїсти.
— Нехай Ґвен вирішує.
— Вона вже вирішила.
— Зв'язалася з тобою через комунікатор?
— Так.
— Тоді залишаємося. О'к.
— А ось і десерт несуть, — хижо посміхнувся Марков. — Дивись, який гарнюський…
На столи поставили величезні десертні таці з тортами. Адміральський кухар надав їм форми куполів Центрального поселення. Мер прокоментував:
— А зараз ми продегустуємо доручену мені частину колонії!
— Разом із колоністами? — запитав детектив, спостерігаючи за тим, як чотириногий кіборґ вправно розрізає торт-купол на тоненькі скибочки.
— Там, усередині, зацукровані креветки, — повідомила адміральша. Вольску здалося, що вона спокійніша, аніж тоді, коли її чоловік несподівано залишив гостей.
— Креветки? Теж, напевне, якісь «мумулії», — промимрив детектив.
— Copepoda cantharididus vulgaris, — відгукнулася на його мимрення Ґвен Вей.
— Ви просто пригнічуєте нас своєю ерудицією, о високородна леді, — з награним жахом прошепотів Марков. — Повірте мені, я не змушу себе ковтати щось із такою страшною назвою. Ця «копепода вулґаріс» ще проходить крізь горло, але її назва застрягає у моїх виснажених гландах.
Вей посміхнулася.
«Дивно, — подумав Вольск, — баронесі цей поліцейський блазень видається кумедним. А вона ж стильна дівчинка».
У цей момент до зали повернувся володар.
— Прошу баронесу мені вибачити, і вас, панове, теж, — сказав він. — У нас в районі тренувального табору виникли певні проблеми. Проте жодної небезпеки для присутніх немає. Ані найменшої.
«Червона зона» Резиденції Джи Тау,
головний жилий купол Центрального поселення,
планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.
11 семпрарія 416 року Ери Відновлення.
— Інформація, котра до нас надходить з бази, дотепер є дуже суперечливою, — доповів раднику-представникові черговий оператор. — Поки зрозуміло лише те, що на казарми тренувального табору здійснили атаку з використанням токсичного газу.
— Що з командою доктора Вей?
— Усе гаразд. Перше управління дає ґарантію, що їхній безпеці нічого не загрожувало і не загрожує.
— Хто? Навіщо? Цілковита нісенітниця… — Вангель Гело вже вкотре подивився на тривимірний монітор головного пульту, де світилась кольоровими лініями і плямами схема бази Гардік. — Яка відстань між казармами й апартаментами Джиліна?
На схемі з'явилася зелена пряма, що з'єднувала два названі радником об'єкти. Поряд спалахнуло золотаве число 997.
— Майже кілометр, — констатував Гело. — І вентиляційні контури різні. Це означає, що команда Ґвен Вей не була об'єктом атаки. Тоді що це? Просте співпадіння?
— Це перша атака бази повстанцями за останні два роки, омадо, — нагадав оператор. — Сумнівно, що це просте співпадіння.
Над монітором замерехтіло сигнальне ґало.
— Нова інформація, — оператор зосередився, приймаючи інфу на внутрішній комунікатор, потім промовив:
— Друге повідомлення від аґента «Десятого». Газ ввели до вентиляційної системи житлових приміщень об одинадцятій тридцять за стандартним часом. Джерело газу військовими на даний момент не виявлено. Тридцятьох п'ятьох курсантів і двох офіцерів отруєно. Шестеро вже померли. Тим, що залишилися, надають допомогу. В казармі розгорнули мобільний реанімаційний блок. Тип токсину — «ер-ен двадцять два» або «ер-ен двадцять чотири». Раніше ці токсини партизани не застосовували.
— А де, взагалі, їх застосовували?
На питання Гело відгукнувся сержант Чандрасекар, котрий сидів за оперативно-тактичним пультом:
— Омадо, у мене тут є рамкова інформація щодо токсинів, похідних від «ер-ен двадцять два». Це дипольні нейротоксини високого ступеню вибірковості. Уражають лише тих, кому вмонтовані чіпи сімейств «М» і «МС», тобто винятково військовослужбовців. Їх часто застосовували повстанці на Тіронії і на Спаранті за часів Смути. «Ер-ен» також став основою для синтезу сучасного армійського бойового токсину. Тип дії і симптоматика при ураженні збігаються. Тож це міг бути й армійський токсин. Зрештою, його на Кідронії легше знайти, аніж старі тіронійські розробки. Армійський токсин перебуває на озброєнні деяких тутешніх спецпідрозділів.